Говоримо про пристуність жінок в українській та європейській владі. Порівнюємо відсоток в українському та європейських парламентах. Якщо в вітчизняній ВР цього скликання 12%, то, наприклад, в Фінляндії 43%. Утім, Вікторія Пташник каже, що їй як депутатці не важко було потрапити в велику політику, і що головне фаховість. За її словами, вона не відчуває тиску чи упередженості через стать, тож преференції їй як жінці не потрібні. Не в захваті вона й від квотування, хоча погоджується, що як тимчасова міра для місцевих органів влади це може піти на користь. Аліса Рубан, в свою чергу, навела приклади створення при європарламенті дитячого садочку для дітей депутатів і розповіла про приклади обіймання державних посад жінками за кордоном. Аліса Рубан вважає, що Україна ще не готова, наприклад, до жінки-президента. Натомість Вікторія Пташник каже, що все може бути, а головне — фаховість.
Ілона Довгань: Алісо, спершу попрошу пояснити нам, що таке «Сильніші разом».
Аліса Рубан: Це інформаційна кампанія про переваги євроінтеграції України, про те, які переваги це нам надає.
Ілона Довгань: Тоді ви можете розповісти нам про міжнародний досвід, зокрема, що на тему гендерної рівності кажуть за кордоном? Жінка в політиці: чи ви відчуваєте якісь проблеми? Наскільки важко нашим жінкам отримувати посади, просуватись кар’єрними сходами, чому в парламенті та в уряді мало жінок? Вам легко було прийти в політику?
Вікторія Пташник: Для мене це дуже філософське питання. Я розумію, що у нас є певні європейські цінності, приклади. Чинний парламент має найбільшу кількість жінок в порівнянні з попередніми скликаннями. Зокрема, у нас 51 жінка — 12% жінок в цьому парламенті. Але для мене питання рівності взагалі не стоїть, бо першочерговим повинно бути те, не якої ти статі, а чи є ти професіоналом своєї справи, чи ні.
Ілона Довгань: То це тому в нас так мало жінок-міністрів в уряді?
Вікторія Пташник: Я думаю, це не питання професіоналізму, звісно. Я розумію, що жінкам важче, бо на їх плечі — і декретна відпустка, виховання дітей. Для мене питання забезпечення рівності — це питання надання жінкам можливості спокійно розвиватися. Щоб не було проблем в дитячому садочку, коли, наприклад, не вистачає місць. Щоб максимально для жінки відкрилась можливість розвиватись.
Ілона Довгань: Ви сьогодні с котрої почали робочий день?
Вікторія Пташник: У сьомій ранку я вийшла з будинку.
Ілона Довгань: І мама досі на роботі.
Вікторія Пташник: Я думаю, моя дитина мене зрозуміє.
Ілона Довгань: Аліса, ви знаєте європейську статистику. Чому за кордоном жінки більш реалізовані в політиці, чого в Україні і не було ніколи. У нас настільки різні менталітети?
Аліса Рубан: По-перше, це певний історичний досвід. Якщо брати статистику по ЄС, то в середньому в національних парламентах 30% жінок. В Україні – менше, ніж 10%. В Європарламенті постійно зростає ця цифра, і зараз вона складає 40% та зростає. В політиці завжди приділялась увага гендерній рівності саме на державному рівні. Принцип гендерної рівності було закріплено в установчих договорах ЄС.
Ілона Довгань: Виходить, що ці речі були попередньо прописані та затверджені.
Аліса Рубан: Наприклад, якщо брати Фінляндію, яка є лідером за кількістю жінок у парламенті – 43%, то для мене цікавим фактом був той, що це країна, де жінкам вперше в Європі було надано право голосу 1906 року. Або Швеція, яка з 80-х років приділяла увагу цьому питанню. Це відрізняє нас від країн ЄС: є партійна, політична культура, які відсутні в Україні досі. Чому в Швеції велика роль жінки в політиці? У них не існує жодних квот. Але у них є висока партійна культура, добровільні партійні квоти.
Ілона Довгань: Мені цікава ваша думка, в Європарламенті жінки приходять на голосування з дітьми, там в туалетах є пеленальні столики. Жінка не дискримінована в декреті, а може працювати. Наприклад, пані Геращенко моглиапринести дитину на годування? Це одразу говорить про те, що у нас не передбачено.
Вікторія Пташник: Так, не передбачено. Мій приклад — на день захисту дітей журналісти запропонували привести дитину в парламент та показати таким чином, що він закритий для дітей. Я тоді подумала: хіба я приводила на попередню роботу дитину до роботи, до офісу? Я думаю, що потрібно до парламенту відноситься як до звичайної роботи. Ми ж не приходимо з дитиною до офісу. Це буде відволікати від роботи. Якщо я виходжу на роботу раніше, ніж мине три роки декрету, це мій власний вибір, я повинна забезпечити свою дитину, щоб вона була вдома.
Ілона Довгань: Аліса, а ви як вважаєте? Ті депутатки, що приходять в Європарламент з дітьми в слінгу вони неправильно роблять?
Аліса Рубан: Я стажувалась в Европарламенті минулого року, і там є дитячий садочок. Депутатки можуть залишити там своїх дітей.
Дзвінок: У нас жінки не є можуть бути прогресивними в роботі, як за кордоном, їм це не дається. А чому не дається? Така у нас держава, люди з сумнівною репутацією взяли жінок у золоті клітки…
Дзвінок: Я вважаю, що жінки в нашої країні не готові до роботи в парламенті – вони приходять як ляльки Барбі…
Василь Шандро: Чи самі жінки прагнуть йти в політику? Ніде не записано, що жінка не має право балотуватися..
Вікторія Пташник: На законодавчому рівні ми не можемо говорити про нерівність. Зокрема, передбачаються квоти — не менше 30% однієї статі на місцевих виборах від політичної сили. Крім того, є законопроект, якій передбачає квоту для депутатів, які балотуються у Верховну Раду. Зокрема, там передбачається, що в першій п’ятірці повинно бути не більш, ніж 60% осіб однієї статі. Тобто законодавчий рівень навіть це передбачає. Тут треба долати гендерну нерівність на соціально-культурному рівні.
Ілона Довгань: Стосовно квот. Чи не буде полювання на жінок, щоб у свої списки заохотити?
Вікторія Пташник: Щоб не було ті ляльки Барбі у парламенті, як казала слухачка…
Аліса Рубан: А чому ми не питаємо про 70% чоловіків у парламенті? Я думаю, загалом, проблема з експертами у парламенті, і в різних галузях. І це не стосується жінок, або чоловіків.
Василь Шандро: Але в чому тоді проблема? Жіночі амбіції розбиваються о чоловіче неприйняття?
Вікторія Пташник: Проблема в тому, що ми штучно вводимо такі квоти. Жінки в нашої країні сильні, вони можуть завдяки своєму таланту досягти висот. А ми кажемо, що жінки не такі сильні, тому даємо квоти, ми так принижуємо жінок.
Ілона Довгань: Аліса, для чого квоти в Європі?
Аліса Рубан: Насправді, не так багато країн, де є такі квоти: 9 країн в ЄС. Наприклад, в Іспанії було мало жінок в парламенті, це була дуже консервативна щодо жінок в парламенті країна, і квоти застосовувались як тимчасовий захід, щоб прискорити процес залучання жінок. Тільки будування політичних структур врятує політичну ситуацію в країні. Ми бачимо зараз позитивні тенденції у сучасному парламенті.
Ілона Довгань: Мені здається, що квотування допоможе в регіонах, на місцях. Десять років тому, коли я була депутаткою місцевої ради, у нас було 7 жінок, а депутатський корпус складався з 36 депутатів. Якщо будуть вибирати між жінкою та чоловіком, будуть обирати жінку?
Вікторія Пташник: У регіонах скоріш оберуть жінку. Але це питання, що потрібно проводити «пропагандистські» програми про те, що професійна основа є передумовою того, щоб бути обраним.
Ілона Довгань: Ви думаєте, у нас немає таких традицій? Готова Україна обрати жінку президента?
Аліса Рубан: Мені складно відповісти. На мою думку, все ж таки оберуть чоловіка. Україна ще не готова.
Василь Шандро: Чи є в Україні упередження щодо жінок в політиці?
Аліса Рубан: Мені здається, що так. Якщо згадати скандали з кандидатками, які знімали свої кандидатури через відверті фото, наприклад.
Вікторія Пташник: Чи може жінка бути президентом? Особисто у мене немає упереджень. Я б дивилась власне на кандидатуру цієї особи. Мені би хотілось, щоб мене розглядали не як жінку, а як нардепа, за моїми досягненнями. А Україна…я це питання залишу соціологам.
Ілона Довгань: Аліса, ваша думка, чи потрібні жінкам преференції чи ні?
Аліса Рубан: Я теж проти преференцій. Я підтримую думку Вікторії про підтримку державою жінок: наприклад, дитячі кімнати.
