З режисером фільму Михайлом Іллєнком ми поспілкувалися у студії.
Михайло Іллєнко: В першу чергу, це історія надії, це дім, якому доводиться проходити важкі випробування життям. Це історія України. Але, незважаючи на те, що це випробування, це і якась посмішка у перспективу, і головне – надія. Для цього звучить народна пісня, яка дуже сильно адаптована до нашого часу. У цій пісні останнього куплету не буде. Не буде і все. Перегорніть історію України минулих часів: скільки разів вже казали – ну все, це вже останній куплет. Але останнього куплету немає. Є якась таємниця, яку ми намагалися розгадати за допомогою толоки.
Українська хата – це не просто житло чи якийсь будівельний процес, у цьому закладено стратегію і імпульс незначності України. Бо яке б не було нещастя – чи блискавка, чи війна — збирається толока. І протягом двох-трьох днів у родини з’являється надія на виживання. Хата просила мало – жменю глини, ковток води, а пропонувала вона дуже багато – шанс на виживання. Це завдяки оцій традиції, з Трипілля чи якихось невідомих часів, коли люди об’єднувалися навколо чужого горя. Жодна хата в Україні ніколи не була з краю, завжди – в центрі громади, бо вона народжувалася в центрі громади.
Толока може бути і не навколо хати. Майдан – це толока добровольців, це толока волонтерів. Вона не припиняється, вона загострюється разом із загостренням ситуації. От що гостріша ситуація, то активніша і нещадніша у своїй боротьбі толока. Вона може бути дуже жорстокою. І якби не толока, зараз би невідомо, де б був оцей кордон, який з’явився в Україні.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.