«Громадське радіо»
Наталя Соколенко: Як ви прийшли на радіо?
Дмитро Чекалкин: Я в житті змінив 20 професій — як кажуть, багатопрофільний дилетант. В багатьох царинах був першопрохідцем: перший український дипломат на Близькому Сході, ретранслятор української служби ВВС. Після повернення з Ізраїлю я очолив радіостанцію «Київські відомості», яка на той час була головним інструментом для просування однойменного холдингу. Перед створенням радіостанції у холдингу було близько 10 видань і я взявся їх просувати. Була така акція, якщо ми телефонували нашим передплатникам і якщо ті замість «Алло» говорили «Я читаю «Київські відомості» — отримували 5 тисяч грн. Ми тоді роздали стільки грошей, що засновники нам сказали — досить.
Наталя Соколенко: Розігрували політиків? Як у них із почуттям гумору?
Дмитро Чекалкин: Свого часу і Дмитра Табачника неодноразово розігрував. Він яскраво реагував на мої розіграші. На гачок потрапляли і Ганна Герман, Савік Шустер, Мірошниченко, представник Януковича.
Наталя Соколенко: Як ви ставитеся до нового закону стосовно квот на українську музику в радіоефірах, що став чинним з 8 листопада?
Дмитро Чекалкин: Це загальновідома світова практика, тому в мене немає жодних претензій, заперечень. Єдине що — треба дійсно знаходити, як сказав нещодавно Слава Вакарчук в одному з інтерв’ю, таланти серед українців і підтримувати їх.
Ірина Соломко: Радіо раніше виконувало інформаційну функцію, зараз — все частіше його сприймають як розвагу. Яким має бути радіо у вашому розумінні?
Дмитро Чекаликн: Як колишній президент двох телерадіокомпаній, я, перш за все, уявляю яким є фінансове навантаження talk radio — набагато більше, ніж музичної радіостанції. Я за мультимедійний продукт, за інтерактивне радіо. Треба йти в ногу з часом й враховувати технічні здобутки, які дозволяють поширювати продукт на будь-який носіях. Треба шукати креативні підходи, а вони економитимуть бюджет.
Ірина Соломко: Хочеться закінчити розмовою гумором.
Дмитро Чекалкин: Свого часу супроводжував Івана Степановича Плюща під час його візитів у Ізраїль і потім йому приписували багато моїх висловів. «Впихнуть невпихуемое» — моя фраза. Ну, в нього був інший вираз — «Куди ви його пхнете, якщо воно не лізе». Треба визнати за Україною статус найнейтральнішої держави, адже вона не втручається навіть у свої внутрішні справи.