Фото: Громадське радіо
Гість ефіру — письменник, журналіст, кіносценарист Андрій Курков.
Лариса Денисенко: Чим є для тебе Львів?
Андрій Курков: Сьогодні я ще не випив кави. Прокидатися я буду поступово, але у Львові інколи навіть не хочеться прокидатися, тому що це казка. Головне, щоб не було розбіжностей між реальним Львовом, і тим, який існує у тебе в уяві. У мене, слава Богу, розбіжностей немає.
Львів без історії, без зміни етнічного складу для мене не існує, тому що все це шарами накладається і збагачує історію Львова. Це не можна перетворювати в інструмент політичної боротьби.
Останнім часом я відчув, що нарешті українська політична система стала ідеологічною, як у всьому світі, з’явилися справжні партії, назви яких відповідають змісту.
Кирило Лукеренко: Андрій Павлишин говорив про те, що кожна людина не є островом, а є частиною материка. Насправді кожне місто не є островом, а є частиною материка, частиною України. Чим є Львів для України та Східної Європи?
Андрій Курков: У Європі і в світі є міста-магніти, є міста, які притягують до себе людей, які люблять золото, є міста-магніти, які притягують любителів середньовічного живопису. Львів — це теж своєрідний магніт, що притягує людей, які люблять свободу, свободу спілкування і люблять загубитися в якомусь дивному напівмістичному тумані, вони його не зовсім розуміють, але відчувають, що у ньому немає нічого ворожого, немає ніякої загрози.
Я чекаю, коли попаду в густий туман саме у Львові, я б хотів ходити по цьому місту навпомацки, пробуючи впізнати якісь кав’ярні чи вивіски. Це теж саме, що свобода, коли ти не знаєш правил стосовно того, що можна робити, а що ні. Тут можна знайти все, але люди знаходять тут те, що хотіли знайти. Можна додавати до цього запах кави, можна не додавати.
Тут є справжність доторкання до історії. Об’єднання сучасності з минулим і хвилює, і провокує творчість.
Хоч Львів є важливим і культовим містом для всієї України, він є магнітом не для всієї України, а тільки для тих, хто дивиться у напрямку свободи.
Лариса Денисенко: Наскільки Львів є емоційним містом?
Андрій Курков: Я б сказав, що воно емоційне в якомусь селянському сенсі. Я чув, як розмовляють і проявляють справжні львів’яни на Сихові, на ринку Барбарі, якого вже немає. Я розумію, що ці емоції начебто не мають стосунку до справжнього Львова, але пов’язані. Емоції туристів мене не турбують, бути просто в захваті дуже легко. Ставлення самих львів’ян до Львова мені не завжди зрозуміле. Мені здається, що багато людей живуть в місті, якого не помічають. Я більше відчуваю любов до Львова з боку тих, хто нещодавно туди переїхав, і приїжджає регулярно, від інтелектуалів і творчої львівської богеми.
Лариса Денисенко: Це теж пов’язано з тим, що повністю змінився склад людей, які живуть в цьому місті зараз?
Андрій Курков: Тут можна дуже легко зняти продовження фільмів «Ніч у музеї». Музей — це чудово, але вночі там може бути страшно. Воно залишається чужим. Це відділяє старий Львів від нового Львова.
Лариса Денисенко: Наскільки для тебе природно, що «Форум видавців» розпочався тут, закріпився і розвивається? Конгрес Міжнародного ПЕН-клубу перехопить естафету. Чому це відбувається саме у Львові?
Андрій Курков: Тут є публіка для таких подій, для дискусії, для розмов. Це місто-магніт і місто вільних людей.
Там, де є багато слів у повітрі, виникає більше інтересу до книжок, до мистецтва, до кіно, до з’ясування власної позиції щодо будь-якої ситуації.
Лариса Денисенко: Дуже часто люди не усвідомлюють, що свобода слова пропонує ділитися думками, а не видавати щось за панівну думку. Мені часто буває шкода, що люди починають кричати.
Андрій Курков: Японці цю проблему вирішили. Вони ставлять манекени на пружинках, можна бити, поки не заспокоїшся. Я думаю, що скоро і нам потрібно буде ставити на різних вулицях манекени, щоб агресивні люди спробували вгамувати свою агресію таким чином. Коли крик з одного боку провокує крик з іншого боку, то потім не вистачає слів. Потім наступає час фізичного контакту. У цьому є небезпека. Ми живемо в час військових дій, інформацію про агресію і кров отримуємо щодня. Це легітимізує використання фізичної сили. Якщо там є боротьба з ворогами, то я буду боротися з ворогами тут.
Лариса Денисенко: Які ключові теми Конгресу Міжнародного ПЕН-клубу?
Андрій Курков: Більшість тем політизовані. Це життя в постправдивому суспільстві, але будуть і суто літературні дискусії. Для мене дуже важливою буде робота комітету із захисту лінгвістичних прав малих літератур народів.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.