Думку «за» висловлює завідувач кафедри історії України Центрального українського педагогічного університету Олександр Чорний, «проти» – голова ГО «Асоціація політичних наук» Дмитро Сінченко
Київський інститут соціології провів дослідження, і 56% мешканців тодішнього Кіровограда виступали за те, щоб його перейменували на Єлисаветград, тобто повернули історичну назву.
Михайло Кукін: Дмитро Сінченко стверджує, що Єлисаветград – це не єдина історична назва, а одна з історичних назв. Кропивницький – це точно не історична назва.
Дмитро Сінченко: Вже історична. Тепер.
Михайло Кукін: Не можна ж говорити про повернення до назви, якої досі не було.
Дмитро Сінченко: Сам термін «історична назва» – це будь-яка назва, яку носило місто в певний період історії.
Олександр Чорний: Я думаю, що не потрібно займатися підміною понять. Я неодноразово чув, що всі назви, які носило наше місто, є історичними. Я думаю, що тут потрібно говорити про першу назву. Якщо ми говоримо про першу назву, то це, очевидно, має бути або Єлисаветград, або Єлисавет. Причому українською мовою потрібно говорити не Єлизаветград, і не Єлісаветград, а саме Єлисаветград, як воно вживалося в тодішніх документах. Так само, як і назва Єлисавет. Річ у тому, що назва Єлисавет зустрічалася з того самого часу, як назва Єлисаветград, а може і раніше, тому що українське козацтво, зокрема, козаки Запорізької Січі, які зверталися до коменданта фортеці Святої Єлисавети, писали як правило «Єлисавет». І українська громада міста дуже часто використовувала назву Єлисаветград і ця назва прижилася. Вона зустрічається і у творчості Тараса Шевченка, і особливо яскраво про суть української назви Єлисавет вказує період з 1917-по 1924-го року. Річ у тому, що в документах Центральної Ради на початку березня 1921-го року було прийнято закон про тимчасовий устрій Української Народної Республіки, і там була відмінений поділ тодішніх українських земель на губернії і замінено на округи, і одна з округ мала бути з центром в Єлисаветі. Під цим підписалися і Грушевський, і Винниченко.
Тому не можна говорити, що всі інші назви є історичними.
Чому не можна допускати назви Єлисаветград? Тому що це повернення Російської імперії, це зміна шила на мило
Михайло Кукін: Дмитре, чому ви проти цієї назви, яка, насправді, в історії протрималася найдовше?
Дмитро Сінченко: З тим, що вона протрималася найдовше, я погоджуюся, але кожна назва історична – це факт, тому давайте не будемо маніпулювати. Чому не можна допускати назви Єлисаветград? Тому що це повернення Російської імперії, це зміна шила на мило. Сенс декомунізації був у тому, щоб позбутися нав’язаних нам колоніальних топонімів.
Михайло Кукін: Тоді треба перейменувати й Київ, і купу міст. Адже Київ за часів Російської імперії теж так називався.
Дмитро Сінченко: Ми не говоримо про те, яким чином називалося місто часів Російської імперії, ми говоримо про те, хто його так назвав і чому.
Михайло Кукін: Миколаїв, Херсон, Одеса, Сімферополь, Севастополь були засновані і названі за часів імперії.
Дмитро Сінченко: Це дискусійне питання, і, можливо, колись ми прийдемо до того, щоб перейменувати і ці міста. Я не заперечую, а, можливо, і не прийдемо. Але повертатися до назви часів Російської імперії, не можна. Місто було назване на честь цариці Єлизавети, на честь її янгола-охоронця.
Григорій Пирлік: От як раз на честь покровительки, а не самої Єлизавети.
Михайло Кукін: А місто Миколаїв назвали на честь Святого Миколая.
Дмитро Сінченко: Єлизавета, Єлисавета – це все були назви, які використовувалися одночасно. Змінювалася абетка, змінювався правопис у Російській імперії, і певний період було «з», певний – «с».
Є таке видання «Єлисаветградське Євангеліє», воно датується початком ХІХ століття, і в тій главі, де йде розповідь про Єлисавету і Захарія, вона називається саме Єлисавет
Михайло Кукін: Тобто ви вважаєте, що, направду, це місто було назване на честь цариці?
Дмитро Сінченко: Абсолютно так, так само, як Санкт-Петербург був названий на честь не Святого Петра, а царя Петра.
Олександр Чорний: Знову йде підміна понять, і вона трактувалася весь брудний період дискусій за нову назву міста. Єлизавета, Єлисавета – тут сперечалися краєзнавці, історики, пересічні громадяни ще з 1989-го року, коли вперше було висловлено думку, що місто має бути перейменоване, адже Кіров не має до цього міста жодного стосунку.
Є таке видання «Єлисаветградське Євангеліє», воно датується початком ХІХ століття, і в тій главі, де йде розповідь про Єлисавету і Захарія, вона називається саме Єлисавет. І я думаю, що ті кошові отамани з 1754 по 1775 рік, писали в Єлисавет, сприймали саме релігійну складову в цій назві.
Дмитро Сінченко: Вони сприймали не релігійну складову, а назву фортеці – географічного об’єкту.
Олександр Чорний: З шести міст на півдні України, заснованих в другій половині XVIII – на початку ХІХ століття, лише наше місто не має відомого указу про його найменування. І невідомий він з огляду на те, що місто було іменоване європейською картографічною традицією. Фортеця будувалася під величезною таємницею, тому що за Белградським мирним договором 1739-го року імперія не мала права будувати подібних укріплень. А фортеця Святої Єлисавети з гарнізоном в 2 тисячі чоловік була величезною загрозою для Кримського ханства. І лише купці, розвідка і так далі засвітили цей факт в європейській пресі. І коли європейська преса це опублікувала і деякі європейські монархи питали, що там відбувається, то змушені були оприлюднити цю інформацію і в Російській імперії. Але в європейську картографічною у традицію вона вже пішла з оцією приставкою «город» – Єлисаветград.
Відповідно, з 1754-по 1785-ий рік існували дві назви – і Єлисавет, і Єлисаветград.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.