Козацьке місто чи "русский мир": що змінить нова дата заснування Дніпра?

З керівником Інституту історії міста Олегом Репаном поговоримо про те, чи правда, що місто Дніпро виявилось на 252 роки старішим, ніж вважалось раніше.

Тетяна Курманова: Коли ж насправді було засноване місто Дніпро? Знаємо, що багато є питань, я навіть чула, що дата заснування навіть колись була підтасована до річниці Леоніда Брєжнєва…

Олег Репан: Справа в тому, що перше століття нашого міста святкували в 1887 році. До чого це було прив’язано? До подорожі імператриці Катерини II в 1787 році, і коли тут у нас були камені в фундамент Собору були закладені, все було так красиво і, відповідно, немов би виникло місто саме так. Але далі “внесок” зробили вже керівники області у 1970-х роках – люди дуже прагматичні, оскільки Леонід Ілліч Брежнєв сам родом з Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ – при.ред.), і був першим секретарем обкому тут у нас.

Тетяна Курманова: Треба було зробити подаруночок.

Олег Репан: О, не тільки подарунок. Вони люди розумні і прагматичні. З одного боку, приємне Леоніду Іллічу, а з іншого – вони розраховували на фінансування, заходи, якісь, можливо, вигоди для себе, і поставили завдання, і на 1976 рік знайшли «правильну» абсолютно прив’язку. Що таке дата 1776 рік, ваші колеги його класно назвали комуністичним фейком. Це рапорт Азовського губернатора Черткова, в якому говориться про те, що, можливо, варто побудувати Катеринослав там, де Кільчень і Самара. Тобто це не указ, не початок робіт. А рапорт, в якому обговорюється така можливість. Відповідно, це не лізе в жодні ворота, але зараз на центральному проспекті міста досі висить 1976 рік і так далі.

Анастасія Багаліка: Яка ж дата є реальною?

Олег Репан: Ми займаємося цим досить давно і досить довго. Існує певний консенсус, очевидно. Він не абсолютний, тому що є люди, які будуть заперечувати, але серед науковців не тільки в Дніпрі, а й в Україні, які займаються цим періодом, цими проблемами, ми говоримо про потребу враховувати козацький етап в історії нашого міста, говоримо про те, що є білінійна і поліцентрична концепція. Білінійна – бо є правий і лівий берег цього урбаністичного розвитку. Чому поліцентрична, бо Дніпро (річка – прим. ред.) виник саме на системі козацьких поселень, є Дніпро, пороги, які перетинають його, плюс Самара, яка впадає в нього. В такому місті і природньо виникає життя, і потім воно обростає вже укріпленнями, фортецями і так далі. Відповідно, найранішнє з тих поселень, які мають безперервну історію, це Самарь (пізніше Стара Самарь), це 1524 рік. Це концепт, який спирається на дослідження археологів Дніпровського національного університету. Власне кажучи, з цим ми виходимо до людей і я думаю, що ми зуміємо переконати і громадськість.

Тетяна Курманова: Мені здається, що це важливо, тому що досі є міфологема, що Дніпро – так зване російське місто, як, наприклад, Київ – «мать городов русских». І це теж не є добрим і з цим треба якось боротися, напевно?

Олег Репан: Ми повинні розрізняти два моменти, ми проговорили певні історичні речі. Те, що досліджують наші археологи. Просто буквально ось два чи три тижні тому закінчилися цьогорічні археологічні дослідження, відкрито абсолютно унікальну для наших територій річ, відрито житло дуже заможного городянина, людини, очевидно, купця. Відкрито дуже гарно збережену піч. Зараз її законсервували. Дуже сподіваюся, в наступному році накриємо її спеціальним куполом. Абсолютно чітко за монетами цей комплекс датується 17 століттям, до Богородицької фортеці, до 1688 року.

Тепер давайте перейдімо до громадської складової, так, очевидно вона важлива. В 2012 році Затулін, це один з промоутерів русского міра, вони сюди приперли купу немовби науковців, я прийшов туди, ми з ними дискутували, але їхнє завдання було дуже просте – “русский мир, Екатерина”, коли я їм просто навіть наводив дані по національному складу міста та області, по мовним речам, вони дивились на мене великими очима і казали: «Нет, это русская земля, Екатерина основала этот город». Я вам наведу дуже цікавий приклад, коли в Пісках під Донецьком захоплювали полонених росіян, було: «Это Новороссия, Елизаветград, Екатеринослав, это все русские города, и вы тут хохлы, вас надо отсюда гнать!». Чому це абсолютна маніпуляція, ми можемо побачити навіть в топонімах нашого міста. Просто, якщо ми глянемо на наше місто, то хоч по правому берегу, хоч по лівому, в живій пам’яті збереглися козацькі поселення: Мандриківка, Діївка, Лоцкам’янка, Кодак. Миколаївська церква по часу виникнення – найстаріша церква нашого міста, тому що перші згадки про неї, це 1645 рік. Зараз це кам’яна церква стоїть, але вона майже на місті дерев’яної тієї козацької церкви. Якщо ми подивимося на Новому Кодаку, то там збереглася навіть планувальна сітка вулиць козацького міста 18 століття. Я просто зацитую царський указ Катерини II «Городу Катеринославу быть для лучшей удобности на правом берегу Днепра в Кодаках».

Тетяна Курманова: Де вже місто було…

Олег Репан: Мені насправді зараз простіше. Тому що дуже багато років міській раді було глибоко байдуже, що ми робимо. В даному випадку зійшлося те, що Філатову це не байдуже, він, до речі, крім всього іншого, історик. Було створено в межах Агентства розвитку Дніпра Інститут історії Дніпра. Ми займаємося не лише цим, ми координаційна структура, ми стимулюємо людей писати книги, продавати їх, проводимо вуличні акції, популяризацію. Але це один з напрямків – проблема літочислення, якою я займаюся вже близько 13 років. Я впевнений, що ми отримаємо позитивний результат.

Тетяна Курманова: Тобто рішення щодо визнання якого року, як заснування?

Олег Репан: 1524 рік. Зараз ми вийшли на сесію міської ради, але депутати сказали: «Колеги, окей, можливо і так, але для нас недостатньо аргументів». Це, в принципі, нормальна позиція. Люди не почали відкидати, вони кажуть «дайте нам більш розлогу аргументацію». Ми будемо це робити, але не лише для депутатів, ми дуже хочемо йти паралельними шляхами, ще працювати з людьми в нашому місті.

Анастасія Багаліка: Що зміниться, якщо міська рада визнає нову дату заснування міста?

Олег Репан: В даному випадку це зміна символічного характеру. Оскільки я історик, я займаюся цим, дописав монографію про Стару Самарь – те,від чого, я сподіваюсь, буде йти літочислення нашого міста. Пам’ятаєте, я казав, на проспекті зараз написано – 1776 рік. Це те, що є такими маркерами. Якщо нам на ментальному рівні намагаються проваджувати «Это город Екатерины», називати будинки, які не мають до неї жодного відношення «екатерининками». Ми не збираємося викидати цей імперський етап з нашого міста, чи етап залізної ликоманки, кінця 19-початку 20 століття, чи радянський етап, це все ми. Але ми можемо бути нами повністю, лише коли ми не відкидаємо якийсь шматочок себе.

Тетяна Курманова: Тут виникає питання того, як сприймають місцеві жителі це питання, чи відчуваєте ви підтримку? Бо багато було питань з перейменуванням вулиць… Як зараз з новою датою?

Олег Репан: Абсолютно по-різному, очевидно, люди цілком різні. В чому я впевнений? З людьми треба говорити. От ви говорите про декомунізацію. Один з напрямів діяльності Інституту історії Дніпра, коли ми друкуємо невеличкі листівочки, буклет, робимо банер з новою назвою вулиці, з ілюстративним матеріалом, і просто спілкуємося з перехожими на цій вулиці. Буквально остання наша акція була на вулиці Всеволода Нестайка. Ми розклали книжки цієї людини. Частина – відкидала це, це переважно старше покоління. Але не обов’язково. В нас дуже багато старших людей, які відкриті до нової інформації. Але ми чітко бачимо на цій вулиці, коли ти з цією людиною починаєш говорити – людина звикла. Наведу приклад – вулиця наче Чичеріна вона була, тапер Надії Алєксєєнко. Мені кажуть: «Ну зачем вы это делаете?», я показую йому: «Подивіться, це що?», він: «Детская больница». Я: «А ви знаєте, що вона побудована на гроші Надії Алєксєєенко?». Ця вулиця навіть називалася на її честь. Так, це робота, зусилля, але оце відчуття, коли ти бачиш, як реагують люди… Так, частина відкидає, для них нічого не можна змінити, але частина сприймає цю інформацію. Ми попри негатив, який є, його небагато,10-15 %, ми отримуємо дуже багато позитиву: «Вы знаете, приятно, что с нами начали говорить». І я вважаю, що ми і далі будемо це робити.