Громадське радіо
У рамках фестивалю Docudays UA відбудеться майстер-клас «Фільми, доступні для людей з порушеннями зору: як робити тифлокоментар», а також покази двох фільмів із тифлокоментарями.
Ірина Славінська: Як відбулося відкриття Docudays?
Юлія Сачук: Відкриття дуже сподобалося в контексті того, що тема “Рівні рівності” мені як правозахисниці є дуже близькою. Але якщо говорити про “світські хроніки”, то відкриття стало неприємною несподіванкою, тому що від ведучих фестивалю пролунала купа стереотипних жартів, які поглиблюють існуючі стереотипи або викривлюють правильне розуміння рівності.
Це і жарти з приводу інвалідності як поняття, і некоректні жарти про гендерну рівність. Це була дійсно неприємна несподіванка.
Тетяна Трощинська: Це означає, що ми не настільки чутливі, як нам здається? Можливо, у якихось вузько визначених колах, де ми звикаємо говорити про рівність, рівні права… А яке зараз українське суспільство на загал?
Юлія Сачук: Українське суспільство різне, але це все-таки правозахисний фестиваль, який, як на мене, виконує також і освітню функцію, тому тут хотілося би більш якісного підходу до того, який продукт пропонується глядачкам і глядачам.
Ірина Славінська: А ми говорили нещодавно з Вікторією Лещенко, програмною координаторкою фестивалю, і вона розповідала про виклики, які стояли перед командою фестивалю, зокрема при відборі фільмів. І вона говорила про ніби два полюси: з одного боку, коли працюєш із правозахисною тематикою, особливо коли фестиваль присвячений темі рівності, доводиться працювати з власними стереотипами, можливо, їх у собі відкриваючи. Водночас, щоб у цій серйозній розмові не з’їхати з глузду, подекуди треба зберігати трохи іронії чи самоіронії, можливо, трохи відстороненої. Тут ми підходимо до теми гумор і права людини.
Юлія Сачук: Гумор – це завжди добре. Я полюбляю різні іронічні речі, але має бути межа, тому що гумор, особливо на таких подіях, не завжди є доречним. Як у випадку зі мною вчора – це боляче, про це теж варто не забувати.
Тетяна Трощинська: Цьогоріч на фестивалі є майстер-клас, який присвячений темі фільмів, доступних для людей із порушеннями зору та тифлокоментарів. Розкажіть про нього.
Юлія Сачук: Основна мета майстер-класу – навчити людей, які цікавляться кіно та роблять його, ознайомити з тим, як створюються тифлокоментарі. Проводитимуть його наші активісти ГО #FightForRight: я, Вікторія Лучка, яка є продюсеркою одного українського фільму з тифлокоментарями, а також Андрій Демчук, який розробив програмне забезпечення, щоб робити тифлокоментар, захистив по ньому кандидатську А також Любомир Покотило, досвідчений аудіоописовий коментатор, який на стадіоні Олімпійський коментує спортивні події для незрячих глядачів років п’ять.
Ірина Славінська: Тифлокоментар дозволяє дивитися кіно незрячим чи слабозорим людям. З чого він складається – це опис у кадрі?
Юлія Сачук: Це опис, окрема аудіодоріжка, яка описує те, що відбувається на екрані, коли немає діалогів, важливих звуків. Наприклад, незряча людина може зрозуміти, коли вибух, але в цих проміжках, коли відбуваються якісь дії, змінюються сцени – це так, як ти описала. Є правила тифлокоментування – вони вже встановлені за багато років, тому що в принципі ця техніка років 40 розвивається від США.
Що потрібно описувати? Те, що буде важливим для сприйняття незрячою людиною так, щоб дати їй саме ту інформацію, яка допоможе зрозуміти весь контекст фільму або іншого відеоконтенту.
Суб’єктивних думок тифлокоментар не має доносити, це має бути відсторонене коментування
Є навіть правила, яким голосом, із якою дикцією потрібно це робити, темп. Це така наука, в якій дуже багато деталей. Одне з основних правил – не перебити думку режисера або команди фільму стосовно того, що вони хотіли показати.
Тетяна Трощинська: Хто може створювати тифлокоментарі? Цим мистецтвом володіють лише люди, які є самі незрячими чи слабозорими, чи це можуть робити всі люди?
Юлія Сачук: Я думаю, можуть робити ті люди, які пройшли відповідну освіту, принаймні ознайомилися з основними правилами. У нас у команді, зазвичай, диктори, люди, які працюють із незрячими людьми і знають певні особливості в сприйнятті, в тому, як потрібно пояснити незрячій людині, щоб у неї склалося коректне враження.
Це поєднання багатьох спеціалістів і дотримання основних правил. Наприклад, працюючи над двома фільмами ми довго вирішували і радились з багатьма іншими експертами: чи коментувати наперед якійсь події або озвучувати героя. І чітко прописано, що в таких ситуаціях, коли далі піде звук і не буде можливості це озвучувати, можна наперед коментувати те, що відбуватиметься на екрані.
Тетяна Трощинська: Що в нас в Україні з ринком фільмів, у яких присутні тифлокоментарі?
Юлія Сачук: У нас його немає. Є лише кілька спроб – зазвичай, не зі сторони держави, а більше зі сторони активістів, небайдужих людей, громадських організацій, що в певний час створювали деякі продукти з тифлокоментарями. До кінця це не відрегульовано і на законодавчому рівні – це теж напрям, де ми намагаємось працювати. Спираючись на різний закордонний досвід, прагнемо дійти до того, щоб незрячі люди мали можливість користуватися своїми правами – розваги або доступ до інформації. В цьому контексті працюємо.
Ірина Славінська: Якщо йдеться про сеанс у кінотеатрі, тифлокоментар можна поєднати зі звичайною звуковою доріжкою чи йдеться про потребу робити спеціальні кінопокази зі спеціальною доріжкою?
Юлія Сачук: На кінофестиваль Docudays ми робили два фільмі. Тут ми будемо користуватися саме окремими навушниками, але це не буде окремий сеанс, тому що це якраз і є відокремлення, з якими ми боремось. Незрячі люди отримуватимуть на вході навушники і будуть чути цей додатковий аудіоопис.
Тетяна Трощинська: Які фільми можна буде подивитися з тифлокоментарями?
Юлія Сачук: Це фільм «Перша Сотня» і «Віддалений гавкіт собак». Покази сьогодні, завтра, 28-29 березня – можна в програмці подивитися, коли саме. Це чотири покази. На сайті також є анкета для незрячих людей – якщо їм потрібна допомога, щоб дібратися до кінотеатру від метро або зорієнтуватися в кінотеатрі – ми теж допоможемо, тому що це перша така подія, коли це не окремий показ, незрячих людей не привозять автобусами. Це самостійне рішення і, на мою думку, виводить на трохи інший рівень якість життя і розуміння повноти життя та відпочинку.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.