Фото: ФБ-сторінка Н. Курдюкової
Про це поговоримо з харківськими журналістами Тетяною Федорковою, яка є редакторкою видання «Медіапорт» та Наталею Курдюковою, яка керує медіапроектом «Накипіло».
Ірина Ромалійська: Скільки нараз в Харкові ЗМІ?
Наталя Курдюкова: ЗМІ багато, телеканали всього три – «Сімон», «7-ий канал», «Суспільне». Але я не знаю, наскільки вони повноцінно існують в ефірі.
Ірина Ромалійська: Всім відомо, кому вони належать?
Наталя Курдюкова: Звісно.
Ірина Ромалійська: Проте не всі це знають. Давайте розкриємо. Телеканал «Сімон» належить харківському бізнесмену Олександру Давтяну, який керує фракцією Блоку Петра Порошенка у міській раді. «7 канал» пов’язують з Геннадієм Кернесом.
Наталя Курдюкова: «Суспільне» – зрозуміло.
Михайло Кукін: Ні, як раз незрозуміло. Чи перетворення державного на суспільне щось змінило вже, чи змінює?
Наталя Курдюкова: Наскільки мені відомо, поки нічого особливого там не змінилося, єдине, що таки обраний голова місцевого представництва «Суспільного».
Ірина Ромалійська: І це Ганна Силаєва – відомий харківський журналіст.
Тетяна Федоркова: Ее должность правильно называется продюсер, я так понимаю, что она будет отвечать за творческую часть.
Михайло Кукін: Наскільки впливає те, що очільник всього Суспільного телебачення – виходець з Харкова? Він довгий час тут працював.
Тетяна Федоркова: Мне кажется, никак не влияет.
Михайло Кукін: Фейсбучна спільнота останніми двома днями просто збурена гуглівським повідомленням про топові теми. Тобто Google розповів, які в Україні найпоширеніші запити. На першому місті виявився російський серіал «Фізрук», 4-ий сезон. Чи немає відчуття у вас, що журналістика відривається від суспільних настроїв? Тому що в Києві в мене таке відчуття часто виникає, але треба розуміти, що суспільні настрої в Києві і Харкові трошки різняться.
Наталя Курдюкова: Абсолютно різняться. А яке журналістика має відношення до цього аналізу?
Михайло Кукін: Це те, що цікавить людей. Там багато російських співаків, російського кіношного контенту – те, що в топах нашої і вашої, в тому числі, аудиторії. По-перше, фейсбучна спільнота дуже відрізняється від спільноти країни. А журналістська спільнота, здебільшого – фейсбучна, тобто все більше відривається від суспільних настроїв. Чи маємо ми на ці настрої впливати? Або чи маємо бути просто дзеркалом?
Тетяна Федоркова: Все-таки мы должны формировать картину и не ориентироваться на соцсети, в которых немногие сидят так плотно, как журналисты, все-таки надо идти на улицы и спрашивать у людей, что их беспокоит. К сожалению, если брать наши медиапроекты, то ресурсов не хватает, чтобы в полной мере делать свою работу.
Мне кажется, у нас нет ни одного СМИ, которое бы нормально писало расследования
Ірина Ромалійська: Чому не вистачає? Чому не набрати людей?
Тетяна Федоркова: Мы сейчас зайдем в другую тему и будем говорить о рынке.
Михайло Кукін: А це дуже дотичні теми. «Кто девочку ужинает, тот ее и танцует».
Наталя Курдюкова: Вы же понимаете, что мы никому не принадлежим. Тань, кому вы принадлежите?
Тетяна Федоркова: У нас есть учредитель, но мы уже который год на энтузиазме, сейчас у нас есть грант при поддержке правительства Канады, в рамках которого мы освещаем тему переселенцев.
Ірина Ромалійська: А що значить – ми нікому не належимо?
Наталя Курдюкова: У нас общественная организация, мы постоянно ищем какие-то проекты, и потом ищем под них финансирование.
Ірина Ромалійська: А ви – журналістський проект? Є стрічка новини чи як?
Наталя Курдюкова: Як такої стрічки новин в нас немає, ми тільки до цього йдемо, це дуже ресурсна штука – не копіпастити, а робити власні новини. А в нас на 100% свій унікальний контент. Ми робимо трохи більші за обсягом матеріали. Це – журналістський проект, який створений у 2014-м році, це такий стартап після Майдану. На той момент в нас були серйозні проблеми з місцевим медіапростором. Ми зробили свій прес-центр, де проводили дискусії, і потім створили постійний проект, зараз нас 15 людей.
Ірина Ромалійська: В якому ЗМІ можна зараз читати харківські новини?
Наталя Курдюкова: Таких медіа багато.
Ірина Ромалійська: А де можна читати якісь специфічні розслідування, такі теми, які ніхто не підіймає?
Наталя Курдюкова: Це як раз до нас. Ми робимо власні розслідування, ми співпрацюємо з місцевим антикорупційним центром, і публікуємо їхні розслідування. В нас теми, які не люблять місцеві ЗМІ, адже це складні теми, над якими потрібно довго працювати, – це інклюзія, це переселенці, це проблеми з дітьми.
Тетяна Федоркова: Мне кажется, у нас нет ни одного СМИ, которое бы нормально писало расследования. Даже те материалы, которые выдает антикоррупционный центр, не многие готовы проработать как следует. Проблема в том, что многие СМИ ссылаются на эту информацию в том виде, в котором она дается антикоррупционным центром, но, к сожалению, журналисты не дожимают эти темы. То ли в силу отсутствия ресурсов, то ли из-за отсутствия профессионализма.
Михайло Кукін: Які з інтернет-ресурсів є найпопулярнішими в Харкові? Чи ці проекти суспільні, чи це повністю олігархічні ЗМІ?
Наталя Курдюкова: Це абсолютно олігархічні ЗМІ. Мені здається, ми навіть не в десятці. Ми досить молоді, в Харкові є ресурси, яким 10-12 років, і вони на перших місцях. Але я хочу сказати, що активні люди Харкова – це наша аудиторія. От який відсоток активних людей, така в нас і аудиторія.
Тетяна Федоркова: У нас есть «Объектив», «Статус-кво» – это довольно популярные сайты, есть «Ньюзрум», но ситуация такая, что новости в основном передают криминальную хронику, потому что это дает больше трафик, больше заходов.
Ірина Ромалійська: Коли я виїжджала з Харкова, медіапростір був розділений між Кернесом, Аваковим і Давтяном. «Медіапорт» завжди стояв окремо, і я з заздрістю на це дивилася. Зараз це залишилося?
Тетяна Федоркова: Разделение – кто кому принадлежит, остается.
Наталя Курдюкова: Но «7 канал» раньше какой-то частью принадлежал Авакову, сейчас он полностью соотносится с Кернесом.
Михайло Кукін: Коли пересічний глядач вмикає телевізор, він з редакційної політики може зрозуміти одразу, кому, що належить?
Тетяна Федоркова: Конечно. Если сейчас брать «7 канал», то там сразу чувствуется синергия провластной партии и местной власти – БПП и городская власть. То есть они сливаются воедино.
Михайло Кукін: І це цікаво, тому що на загальнонаціональному рівні зберігається таке кліше, що Порошенко і Кернес – це антагоністи. Я так розумію, що в Харкові вони чудово домовляються не лише у владних коридорах, а й у медійному просторі?
Тетяна Федоркова: Да. Мы можем взять выпуск и посмотреть, как он сверстан. Там мы увидим губернатора, которая что-то открыла или наверняка посетила, потом будет часть об инициативах городской власти, и хвалебные посылы.
Наталя Курдюкова: Откуда у вас информация, что Порошенко и Кернес – антагонисты?
Михайло Кукін: Бо це різні політичні течії, і в принципі, якщо послухати риторику президентську та його поплічників з його фракції у ВР, це люди, які просто засуджують всю політику «регіоналів».
Тетяна Федоркова: Сейчас мы наблюдаем упадок журналистских стандартов, и я не знаю, почему это происходит. Часто в новостях бывает много патриотизма, и на какие-то сложные ситуации мы закрываем глаза, чтобы якобы не раскачивать лодку.
Ірина Ромалійська: Як це в Харкові помітно?
Наталя Курдюкова: Упадок журналистских стандартов очень ярко проявился с этой ужасной ситуацией с ДТП. Но здесь, по-моему, все отличились отсутствием или непониманием журналистских стандартов.
Ірина Ромалійська: Що ви маєте на увазі?
Наталя Курдюкова: Я имею ввиду, что на сайте МВД были размещены фотографии, которые взяли журналисты. Также они сослались на информацию МВД, где Зайцева была названа виновной буквально через полчаса после трагедии. Плюс прекрасный пост Антона Геращенко, который тоже все расхватали, ссылаясь на него. И учитывая нынешнее состояние общества, получилась очень гремучая смесь – резкие выпады, самосуд и так далее.
Михайло Кукін: Направду, центральні ЗМІ теж публікували якісь коментарі під постами з відвертими закликами до самосуду.
Наталя Курдюкова: Плюс видео, которое в принципе ничего не добавляло по сути, но оно было довольно трешевое.
Тетяна Федоркова: Тут вопрос в профессионализме: человек должен отдавать себе отчет и должен фильтровать информацию. Несмотря на то, что пишет человек при должности, нужно думать, что ты публикуешь у себя на ресурсе.
Ірина Ромалійська: Чому у Харкові зараз важко з журналістикою?
Михайло Кукін: Це вплив власника чи просто непідготовленість кадрів?
Тетяна Федоркова: И то, и другое. Собственники пользуются тем, что на рынке нет специалистов, я бы это так сформулировала. Так или иначе, очевидно влияние человека, который стоит за ресурсом. Это видно по паркетным и комплементарным материалам.
Ірина Ромалійська: З чим це пов’язано – журналісти не борються з власником?
Наталя Курдюкова: Журналисты принимают решение, когда они идут на конкретный ресурс. Они прекрасно понимают, где они находятся.
Ірина Ромалійська: Я не погоджуюсь.
Михайло Кукін: Я не погоджуюсь теж, тому що точно знаю, що в більшій частин випадків неякісний матеріал – це не замовлення господаря, а це просто недолугість виконавця.
Наталя Курдюкова: На самом деле, проблема даже не в журналистах. Проблема в нехватке качественных СМИ, у нас их просто реально не хватает. Нормальных, хороших ресурсов, где соблюдается баланс и стандарты, людям негде работать.
Михайло Кукін: Що робити тоді незаангажованим ЗМІ? Як боротися? Розраховувати лише на якісні гранти? Громадське радіо намагається жити за рахунок нашого слухача або читача нашого сайту, на жаль, це виходить дуже погано, тому що наші люди не звикли платити за інформацію.
Тетяна Федоркова: Нужно искать какие-то способы монетизации, нужно смотреть вперед, искать, ориентироваться на то, как делают это в других странах.
Наталя Курдюкова: У нас еще очень серьезная проблема с менеджментом СМИ, который был обучен в 80-90-е, а эти инструменты уже не работают, нужно переучиваться. Надо постоянно учиться, искать бизнес-модель. Мы пока в пути, мы пока не коммерческие, очень хотим научиться монетизироваться, но мы прекрасно понимаем, в каких условиях мы находимся.