Анастасія Багаліка
«Литовці України співучі і дуже хочуть, щоб тут звучала їхня пісня», — Віргінія Хоружей
Цей епізод проекту Громадяни України присвячений життю литовської громади. Ми спілкуємося з Віргінією Хоружей, головою київського товариства литовської культури імені Майроніса
Ведучі1
Гості1
Україна – велика країна і бізнесові взаємини з нею цікаві литовцям. Українці литовського походження вивчають українську мову, хоча старшому поколінню важко зробити це, бо в школах вчили російську. Свою мову теж намагаються не забувати, не зважаючи на те, що її не вчать на курсах з викладачами – переважно у родинному колі.
Ця розмова у рамках проекту “Громадяни України” і запис присвячено життю литовської громади на териториї України литовської етнічної меншини, як громадян України. Ми будемо спілкуватись з головою київського товариства литовської культури імені Майроніса пані Віргінією Хоружей.
Анастасія Багаліка: пані Віргінія, мабуть, найперше, що треба поточнити, коли ми говоримо про життя етнічної меншини – це її розміри і є останні офіційні дані за 2001 рік, коли був останній перепис населення.
Віргінія Хоружей: так, за останніми даними 2001 року в Україні мешкало приблизно 7200 етнічних литовців. За цей великий період, що минув з того часу я точно сказати не можу, як змінилося ця кількість литовців, але я не думаю, що вона дуже змінилася, тому що хтось виїхав у Литву мешкати, хтось помер вже можливо, а хтось народився. Якщо дитинка народилася в сім’ї, де одна половина сім’ї литовська, а інша українська, то теж ця дитинка вважається частково литовцем – вона має коріння у Литві. Тому, я вважаю, що приблизно така десь цифра литовців, мабуть, і залишається в Україні.
Анастасія Багаліка: Віргінія, скажіть, будь ласка чи існує якийсь район, якась територія, де литовці проживають компактно чи вони розкидані по всій Україні?
Віргінія Хоружей: ні, такої території на Україні немає, вони розкидані по всій Україні. Найбільше литовців мешкає в Києві. Литовці мешкали в Криму, там теж було товариство литовське. Взагалі є 11 товариств литовської культури або центрів литовської культури в Україні і вони в різних містах – і в Дніпропетровську, Запоріжжі, і в Донецьку було, і у Львові є велике товариство литовської культури, у Вінниці.
Анастасія Багаліка: скажіть, будь ласка, а литовців, литовську громаду України об’єднують центри литовської культури чи є якісь земляцтва, регіональні общини і таке инше чи от саме довкола центра литовської культури гуртується громада?
Віргінія Хоружей: громада гуртується в основному біля таких культурних центрів, але всі ці громади об’єднує спілка литовців України, можливо навіть не спілка, а громада литовців України, є така організація, у нас є голова цієї організації, але вона більш-таки як координаційний орган, а практично діють, то ось такі товариства, які є в різних місцях.
Анастасія Багаліка: на що направлена діяльність товариств, які займаються литовською культурою? На розвиток мови литовської серед громади або на пропаганду литовської культури чи на якісь літературні програми?
Віргінія Хоружей: так все це, що ви називаєте дійсно є. Сама назва нашого товариства, що воно є товариством культури найбільш направлене на розвиток культури литовської в Україні. Ми намагаємось не забути свою мову, свої традиції. Ми намагаємось це довести до наших дітей, онуків, а також для всіх мешканців України. Цікаво те, що в нашому товаристві є навіть люди, які не мають литовських коренів, є такі люди, що народилися в Литві, але вони не литовці, а є люди, які народилися в Україні, але вони люблять Литву, їм Литва цікава і вони проходять в наше товариство, вони приймають участь в наших творчих колективах – у нас є декілька творчих колективів, вони навіть ходили, раніше у нас була недільна литовська школа, вони ходили в цю школу, намагалися вивчити литовську мову , а дехто і вивчив.
Анастасія Багаліка: чи важко в Україні знайти якесь місце, якісь курси, де можна вчити литовську мову, чи багато людей нею володіє в Україні окрім етнічних литовців?
Віргінія Хоружей: ні, не багато, тому що такою школи зараз не існує вже 3 роки, такої школи немає в Києві, я можу про Київ сказати. Така школа залишилася у Львові, але вона трошки направлена на вивчання історії Литви і звичайно мови для дітей, дитяча школа така. А в Київі такої школи немає зараз. Ми організували цією осінню в нашому товаристві дитячу арт-школу. Дві художниці у нас з’явилося в товаристві пару років тому і вони з такою ініциативою виступили організувати для дітей арт-школу і вивчати литовську мову через литовське мистецтво, через литовські різні вироби з глини, вироби з войлоку, народні такі ремесла, вони знають де це знайти, як це довести до дітей. І збирається гурток дітей, вони приносять матеріали і виготовляють різні речі. .Зараз вони роблять новорічну іграшку, малюють.
Анастасія Багаліка: скажіть, а Литва підтримує своїх не громадян, бо ви всеж-таки громадяни України, але свої земляків, які мешкають в Україні. Є якісь програми культурного обміну між Україною і Литвою?
Віргінія Хоружей: так, в Литві при міністерстві закордонних справ Литви є департамент, який займається виходцями, що мешкають за межами Литви. Ми їм можемо писати програму, що ми передбачаємо провести якийсь захід або на підтримку нашого товариства, щоб ми могли організовувати традиційні свята, вони навіть можуть виділити нам якусь фінансову допомогу. Також нам допомогає наше Литовське посольство в Україні, яке знаходиться в Києві. У них проводиться багато різних заходів: виставки, представлення нових книг, які друкуються в Литві або фільмів і вони запрошують членів громади на такі заходи, і ми маємо змогу познайомитись з новинами культури і мистецтва, що відбувається у Литві.
Анастасія Багаліка: ми всі знаємо, що останнім часом на політичному рівні наші держави підтримують дуже близькі товариські стосунки і Литва – це один з головних адвокатів України в Євросоюзі. Литва дуже переймається тим що відбувається зараз в Україні. Хочу поставити вам таке запитання: чи відобразилося ця підтримка і ці події якось на житті литовської громади в Україні?
Віргінія Хоружей: мені важко відповісти. Знаєте, це відобразилось, мабуть таким чином, що у зв’язку з тим, що відбувалось у нас в січні, в лютому тут в Києві і що відбувається зараз у нас на сході країни, просто наше товариство, якось, навіть менше почало організовувати різні заходи, тому що нема такого настрою, щоб організовувати якісь свята, коли таке відбувається в країні.
Анастасія Багаліка: в Литві, я знаю, є потужний волонтерський рух, націлений на допомогу Україні. Ви щось про це знаєте, вони намагаються з вами співпрацювати?
Віргінія Хоружей: ні. Ми тільки бачимо через інтернет, що там таке відбувається, але з товариством – ні.
Анастасія Багаліка: скажіть, будь ласка, пані Віргінія, як ви можете пояснити таку маштабну підтримку України? Тому що литовці пройшли через схожу історію зваємин з Росією і знають, що це таке? Чому так яскраво виражена підтримка зараз в Литві?
Віргінія Хоружей: я вважаю, що одна з головних причин є те, що дійсно і в Литві, щось подібне відбувалося, коли радянські танки в січні давили людей на вулицях Вільнюса, Литва ж була перша республика з радянських, яка почала цей рух відділення від радянського союзу, вони це пройшли перші і вони це добре знають, і я вважаю, що це одна з головних причин чому так вони підтримують Україну. І завжди до України Литовці відносились дуже добре.
Анастасія Багаліка: хочу поставити запитання про мову, ми вже згадували, що в Києві зараз неможливо знайти якусь офіційну установу чи курси, де можна було б її вивчити. Хочу поцікавитись, як це відбувається коли маленька дитина нарождена у литовській родині, або в литовсько-українскій родині хочу вчити мову, хто її вчить? Де взяти підручники? Як власне можна познайомитися з історією і культурою однієї зі своїх історичних батьківщин?
Віргінія Хоружей: є декілька способів. Можна вчити в сім’ї, якщо хтось володіє литовською мовою – мама, або бабуся. Вона спілкується з дитиною і дитина з малечку чує цю мову, дотого ж залишилися якісь зв’язки майже у кожного литовця в Литві, куди на літо віїжджають з дітьми, там є литовське середовище. В середовищі завжди легше вчити мову ніж по підручниках. Це, я вважаю, один спосіб. А також зараз мову можна вчити інтерактивно в інтернеті. Є такі сайти російсько-литовські, таке інтерактивне навчання в інтернеті, там у вигляді гри вистроєне це навчання і можна вчити, якщо є бажання.
Анастасія Багаліка: ми впринципі багато уваги приділяємо сучасності, тому що відбувається зараз в литовській громаді в Україні, хочеться запитати про історію: скільки литовців в України жило раніше, наприклад, до Другої світової війни, до Першої світової війни, в Російській Імперії? Ми знаємо, що колись, тоді ще Київська Русь, Велике Князівсьтво Литовське – це взагалі була одна держава, можливо зберіглися якісь традиційні райони, де були литовці, де вони мають свої культурні пам’ятки і таке інше?
Віргінія Хоружей: скільки литовців тут мешкало, нажаль, я вам не зможу відповісти, я економіст, не історік, але культурних архітектурних пам’яток того часу, коли тут був Великий Князь Гедимін, залишилося дуже багато. Це Хмільниччина, Рівнінщина, Волинь, там залишилися замки, які будували або їх руїни, які будували литовці. В Литві навіть є така книга надрукована, вона дуже важка і дуже товста, вона має назву: «Замки Литви в Україні». Дуже гарна, цікава книга, можна подивитися і можна по Україні проїхатись тими місцями, де є залишки ціх замків.
Анастасія Багаліка: скажіть, будь ласка, чи є якась програма підтримки від литовського уряду або від Литві як держави для культурних пам’яток литовських, які знаходяться поза межами країни?
Віргінія Хоружей: нема у мене відомостей таких. Можливо є, але я, як голова товариства литовської культури, нажаль, цього не знаю. У нас трошки інші цілі і ми займаємось співами, танцями, мовою трошки, про це я не можу відповісти, нажаль.
Анастасія Багаліка:скажіть, які фестивалі і культурні програми здійснює ваше товариство в Києві для литовців, я так розумію, для киян також?
Віргінія Хоружей: так, звичайно. Ми приймаємо участь в різних фестивалях, які організовує Київська мерія, різні культурні центри Київа. Ми приймаємо участь у фольклорамах національних меншин, ми приймаємо участь на «День Києва» в концертах, якщо вони бувають. Куди запрошують, там і приймаємо участь. А самі ми організуємо заходи для свого товариства в основному. Учора у нас було у Київському будинку вчителя свято двадцятиріччя хору нашого товариства, було велике свято, приходили гості не тільки з нашої громади. Ми це свято організовували разом з клубом «Співоча родина», який базується в Будинку вчителя, на святі були їхні представники клубу, взагалі гості. Був дуже цікавий вечір, гарний. Ми співали вчора весь вечір.
Анастасія Багаліка: скажіть, будь ласка, а в хорі, я так розумію, що це хор «Вільтіс». Що це означає з литовської?
Віргінія Хоружей: надія. Цей хор був організований у 1994 році, ініціатор хору у нас – Віолета Янчук. Вона довгий час була головою товариства і в це слово вклала свою надію, що в Україні теж буде лунати литовська пісня і дали таку назву – Надія, Вільтіс.
Анастасія Багаліка: в Україні є якась цікавість до литовської пісні, литовської культури?
Віргінія Хоружей: так , цікавість є. Вчора нам було дуже приємно, як нас тепло зустрічали на цьому вечорі, оплиски нам були, цікавилися ті, хто вперше прийшов, можливо, на таке свято – цікавились нашим національним одягом.
Анастасія Багаліка: а розкажіть про ваш національний одяг, впринципі це треба йти і дивитися очевидно або їхати в Литву і дивитися? В Україні його десь можна побачити?
Віргінія Хоружей: його можна побачити у нас в товаристві, ми маємо кабінет в школі на лісовому масиві, він як кабінет литовської історії обладнаний. Там картини, якісь наши фотографії, там зберігається деякий наш національний одяг, не обов’язкого їхати у Литву. Але я вам хочу сказати, що одяг литовський теж трошки схожий на український. Теж є біла блузочка, може бути вишита камізелька, передник, узори трошки відрізняються, але є дуже схожі мотиви і там і там.
Анастасія Багаліка: ми багато говоримо про життя литовців в Україні ,про литовську пісню, говорили щойно про одяг, хочеться запитати такий момент в принципі – коли до нас в студію приходили наші інші герої програм, наприклад, вірмени, євреї, інші національні меншини в Україні, то часто лунало питання про те, що вихідці з цих країн, з цих єтнічних груп потрапляють в Україну іноді з хвилями яких ось міграцій. Коли ми говоримо про литовців в Україні, то про якісь міграційні хвили говорити неможливо, тому що, навідмінно від Вірменії, в Литві не було такого, що йшла війна, наприклад, як в Нагірному Карабаху. Тоді зрозуміло, що вірмени виїжджали, у литовців такого немає. Тому я, впринципі, навіть не підозрюю, якою може бути відповідь на запитання: «як же литовці потрапляють в Україну і що мотивує їх сюди їхати і жити тут?»
Віргінія Хоружей: в основному, литовці потрапляють, коли одружуються. У нас в основному змішані сім’ї, я вже казала це в товаристві. Хтось в сім’ї є литовцем, а хтось українцем або росіянином, який тут мешкає в Україні. Є декілька сімей, які приїхали з Литви і налагоджують тут бізнес. Такі сім’ї є і вони теж приходять до нас, приводять своїх дітей в нашу арт-школу, допомогають нам, і вчора на вечорі допомогали, є такі гарні бізнесмени.
Анастасія Багаліка: і це, не зважаючи на наш страшний рівень корупціі, всі ці речі, з якими ми боремось стільки років.
Віргінія Хоружей: так. Литва дуже маленька, там не той маштаб, якщо вести серйозний бізнес, Україна все-таки велика країна.
Анастасія Багаліка: чи підтримує Литва бажання виходців зі своєї країни повертатися і ставати знова грамадянами Литви? Чи підтримує вона це бажання? Чи є якась окрема програма для литовців, які розкидані по світу, які бажають приїхати назад і повернутися?
Віргінія Хоружей: є такі програми. Є програми для молоді, можна їхати у Литву вивчати мову, доречі, в Литві є такі «литовські будинки», туди можна відправляти наших дітей і вони там перший рік вчать мову. Це як школа, а потім починають вчиться в загальній школі, тільки литовській, литовською мовою. Вони, коли закінчують цю школу потім можуть поступати в литовські вузи далі навчатися і отримувати сертифікати про вищу освіту європейського рівня. У нас є такі сім’ї, які відправили своїх дітей, ті діти жодного слова не знали литовського, тому що у них там коріння литовське, наприклад, бабуся або пробабуся і вже батьки не знають литовську мову, але вони відправили своїх дітей. Діти зараз приїжджають з Литви, вони розмовляють вільно литовською.
Анастасія Багаліка: в самій Литві мова є проблемою, як це є в Україні зараз?
Віргінія Хоружей: ні. Мені було так дивно, коли я приїхала в Україну вперше, мені тоді було 20 років, я закінчила університет в Вільнюсі. Так сталося, я теж вийшла заміж за українця і приїхала сюди в Київ. Я була така здивована, що тут всі розмовляють російською мовою. В Литві такого нема, в Литві литовець з литовцем ніколи не буде розмовляти російською мовою, є литовська мова, навіщо нам потрібна інша якась мова? І там нема ніякої проблеми. Мова в Литві тільки литовська між литовцями.
Анастасія Багаліка: а ви помітили за 23 роки, щось змінилося в Україні з мовою?
Віргінія Хоружей: так. В Україні стали люди більше розмовляти українською мовою.
Анастасія Багаліка: мені здається, що точка зору зі сторони людини, яка не бачила, як воно було до того, до цих 23 років, мені це дуже цікаво, тому що мені, насправді здається в середини теж, що стали більше говорити українською.
Віргінія Хоружей: так, більше. Навіть я намагаюсь. Коли я чую українську мову – я не задумуюсь українська чи російська, мені всеодно, я все розумію, але коли треба сказати щось українською мовою, тоді ці російські слова-паразити напрошуються. Все-таки, знаєте, в школі я вивчала російську мову і воно там десь відклалося, вже важко перейти на іншу мову, коли ці дві мови дуже схожі. Коли мови різні, я вважаю, що легше вивчати мову, коли вона зовсім відрізняється одна від одної, а коли мови такі споріднені, все-таки російська і українська – вони дуже схожі, то важко.
Анастасія Багаліка: пані Віргінія, хочу ще запитати вас, чи, серед тих литовців, які залишаються зараз в Україні є бажання повернутися на свою історичну батьківщину, чи, впринципі, цих процесів повернення нема таких активних?
Віргінія Хоружей: активних нема, але є діти деяких членів нашого товариства, які виїхали в Вільнюс і там знайшли собі нормальну роботу, вони там мешкають, працюють, але такого, як масового ще немає. В основному, вже ми тут пустили свої коріння за великий відрізок часу, тут наші друзі, тут наше середовище, до якого ми звикли. Вже туди ми приїздимо більше як гості. Я вважаю, що масового явища такого немає.
Анастасія Багаліка: скажіть, пані Віргінія, чи беруть литовці, литовська громада якусь активну або більш-менш активну участь у суспільно політичному українському житті, особливо останній рік, коли воно стало таке дуже жваве і до нього легко долучитися не будучи професійним політиком? Можливо це якась волонтерська діяльність, можливо так саме волонтерська діяльність у сфері культури, не обов’язково це політика, щось спрямовано на популяризацію України, на змінення тієї системи, в якій ми всі жили, вона нам всім очевидно набридла.
Віргінія Хоружей: так, щоб усе товариство брало участь – такого немає, але є окремі члени товариства, які займаються волонтерською роботою, вони допомогають збирати ці посилки на АТО, є у нас такі. Долучалися до майдану, теж не всі. Приїздив цілий автобус литовців в Литви з прапорами і ми тут з ними ходили вулицями Києва, це було в грудні і показували їм, що у нас відбувається. Стояли на майдані з ними. Вони приїздили сюди підтримати Україну. Спеціально цілий автобус зібрався волонтерів теж в Литві і приїхали сюди, щоб підтримати. Так багато прапорів привезли показати, що Литва разом з Україною. І дехто з нашого товариства теж приєднався до них і ми ходили разом вулицями Київа.
Анастасія Багаліка: скажіть, як ви вважаєте – це моє останнє питатання, з пожвавленням процесів інтеграції України в європейску спільноту, чи пожвавляться процеси культурних обмінів, економічних обмінів між Україною і Литвою? Ще більш пожвавляться ніж це є станом назараз?
Віргінія Хоружей: я вважаю, що це має відбутися і сподіваюсь на це.
Анастасія Багаліка: дякую за таку коротку позитивну відповідь і нагадаю, що у рамках проекту «Громадяни України» ми спілкувалися з очільницею Київського товариства литовської культури имені Майроніса пані Віргінією Хоружей.
