Україна першою в Європі заборонить купувати землю компаніям з іноземним капіталом — Андрій Мартин

Про це ми поговорили з проектним менеджером із земельної реформи Офісу реформ Кабінету Міністрів України Андрієм Мартином.

Євгенія Гончарук: Хто підігріває тему ринку землі і робить її якоюсь болісною чи проблемною?

Андрій Мартин: Треба перш за все дивитися, хто буде втрачати гроші від запуску ринку сільськогосподарських земель. І це, перш за все, агробізнес. На превеликий жаль, наші сільськогосподарські компанії звикли працювати в дуже тепличних умовах – в Україні дуже дешевий доступ до землі для підприємців. Якщо ви хочете займатися земельним бізнесом, то не треба отримувати землю у власність, ви лише пропонуєте селянам невеличку орендну плату. Агробізнес звик, що віддає 15-20% свого операційного доходу селянам і має доступ до головного виробничого ресурсу. Зараз філософія буде змінена: українські селяни повинні стати повноцінними господарями своєї землі, отримати можливість нею розпоряджатися.

Українські селяни повинні стати повноцінними господарями своєї землі, отримати можливість нею розпоряджатися

А агробізнес, якщо він хоче працювати на землі, повинен інколи буде задуматися про те, що її треба буде придбати у власність. А гроші витрачати на це вони не сильно хочуть, тому протести, які ми бачимо – це, переважно, підприємці, які працюють в сільському господарстві. Вони борються за те, щоб їм залишили ті старі умови ведення агробізнесу, до яких вони звикли. Проте ми з вами повинні пам’ятати, що від цього страждають звичайні селяни, адже весь сенс мораторію – громадянам України поки заборонено розпоряджатися їхнім приватний майном.

Євгенія Гончарук: Проте деякі гості, зокрема і в цій студії, розповідали, що земля для українця – це настільки велика цінність, що сама навіть розмова про її продаж обростає страхами і міфами. Чому так?

Андрій Мартин: Якщо подивитися на опитування самих власників земельних ділянок, я думаю, найближчим часом воно буде презентуватися, понад 90% власників хочуть мати можливість розпоряджатися їх особистим майном. Тому в нас про те, що селянам не треба розпоряджатися власною землею, кричать люди, які не є власниками, а взагалі ідея того, що земля не мусить продаватися, в нас сьогодні більш поширена серед міського населення, яке взагалі не має ніяких сільськогосподарських ділянок у власності. Коли говорять по ринок земель, люди часто думають, що земля – це останнє, що залишилося державне, і от зараз її розпродадуть.

Андрій Куликов: Була в нас в гостях представниця Асоціації тваринництва, яка висунула ідею, що землі, які досі перебувають у державній власності, треба розподілити між тими, хто працює на державних підприємствах. А я тоді зауважив, що немає гарантії, що не відбудеться щось на кшталт ваучерної приватизації, коли люди отримають шматки землі, але все одно в них їх дуже швидко скуплять. Наскільки розглядається ця ідея?

Андрій Мартин: Ця ідея дійсно розглядається. Це елемент певної соціальної справедливості. Коли Україна тільки розпочинала земельну реформу, в нас на території було приблизно 10 тисяч колгоспів і 2,5 тисячі радгоспів, які потім стали державними підприємствами. Колгоспи розпаювалися і середньостатистичний селянин в нас отримав 4,2 га своєї землі. Там, де були державні підприємства, ніхто ніяких паїв не отримував, і звичайним людям дуже образливо це. Адже навколо всі з паями, якусь орендну плату отримують, а в нас державне підприємство, яке незрозуміло як використовує цю землю. І тут ця ситуація має бути вирішена дуже просто: працівники цих підприємств та пенсіонери з їх числа повинні все ж таки отримати свої паї. Я противник безоплатної приватизації, але тут ми просто відновлюємо певну соціальну справедливість. На ці цілі 70% земель цих державних підприємств має піти, частина має піти АТОшникам, і частина – передана у комунальну власність сільських рад, нехай вона їх передає в оренду і наповнює бюджет. Але держава ніяких продажів землі не планує робити, земля передається в комунальну власність, а далі вже сільська громада хай що хоче, те й робить.

Євгенія Гончарук: Скільки і кому можна буде продати землі? Чи можемо ми окреслити ті новації, які з’явилися в законопроекті?

Андрій Мартин: По-перше, до того моменту, коли ми матимемо можливість застосовувати обмеження щодо продажу землі, має пройти декілька десятирічь. Тому що ми повинні розуміти, що якщо в законі записані якісь індикатори, це не означає, що от запустили ринок і на наступний день в нас хтось скупить таку кількість землі. Це нереалістично. Крім того, якщо ми знову подивимося на соціологію, в нас з нинішніх власників земельних ділянок, готові їх продати максимум 15%, при цьому люди ще будуть дуже сильно дивитися, яку ціну їм пропонуватимуть. В нас продавцями земель переважно стануть діти і онуки цих пайщиків, які колись отримали земельні ділянки, і які зараз просто не живуть у сільській місцевості. Тому процес скуповування земель в нас буде йти дуже повільно.

Процес скуповування земель в нас буде йти дуже повільно

Середньостатистичне поле в Україні, яке обробляється як єдиний масив – це 30-40 окремих земельних ділянок. Навіть якщо з 30-ти власників п’ять вирішить продати земельні ділянки у якомусь шахтному порядку, то, повірте мені, якомусь іноземному буржую чи нашому олігарху скуповувати оті дрібні клаптики не буде якогось економічного сенсу. Ну купили ви декілька клаптиків посередині поля, що ви з ними будете робити? Їх же обробляти неможливо.

Андрій Куликов: Їх можна обробляти в такий спосіб, щоб ускладнити господарство на прилеглих земельних ділянках.

Андрій Мартин: Для цього в нас вже прийняте законодавство, яке дозволяє примусовий обмін земельними ділянками для того, щоб робити умови використання більш зручними. І, скоріш за все, до кінця року буде прийняте додаткове законодавство про консолідацію земель, яке дозволить оцих дрібних власників переносити на край поля для того, щоб вони не заважали обробляти основних масив.

До кінця року буде прийняте додаткове законодавство про консолідацію земель, яке дозволить дрібних власників переносити на край поля для того, щоб вони не заважали обробляти основних масив

Коли придумувалися обмеження в законопроекті, їх прописували для того, щоб обмежити апетити підприємств, які вже сконцентрували досить великі площі на умовах оренди. Загальноукраїнське обмеження стосується однієї найбільшої компанії в Україні для того, щоб їй натякнули, що в неї вже і так дуже багато земель, зробіть хоча б в два рази менше земельний банк, якщо ви його будете переводити у власність.

В останній редакції додали обмеження – не більше 35% у власності має бути в однієї особи в межах громади, але ви повинні зрозуміти, що для багатьох нинішніх підприємств це обмеження дуже жорстке, тому що в більшості сільських громад одне-два підприємства орендують приблизно 80% всіє землі в селі. Тому треба дивитися на ці обмеження не як на те, хто скупить зараз всю землю, а як на те, що виробникам потрібно буде ставати меншими з точки зору концентрації землі.

Той законопроект, який запропоновано, дуже консервативний стосовно участі іноземців. В нас іноземці як такі не допускаються на ринок сільськогосподарських земель. Іноземним громадянам, іноземним юридичним особам, особам без громадянства заборонено в Україні набувати у власність земельні ділянки с/г призначення. Єдина опція, це коли у спадщину іноземний громадянин прийняв ділянку, то протягом року він зобов’язаний буде їх продати. Це правило було давно і воно нікуди не дівається.

Головним предметом для дискусії стала можливість брати участь на ринку компаніям, які мають іноземну інвестицію в статутному капіталі. Але це у всьому світі. Є сільськогосподарські підприємства, значна частина агробізнесу в Україні – це Товариство з обмеженою відповідальністю, в них цілком може бути в статутному капіталі іноземна інвестиція. І що тоді – всім заборонити працювати на українському ринку? Притому що, завдяки останній редакції законопроекту, яка була зроблена в п’ятницю, Україна стала першою країною в Європі, яка заборонила іноземні інвестиції в сільське господарство, саме в статутний капітал компаній.

Завдяки останній редакції законопроекту, яка була зроблена в п’ятницю, Україна стала першою країною в Європі, яка заборонила іноземні інвестиції в сільське господарство, саме в статутний капітал компаній

Тобто нові компанії, в складі яких є іноземні інвестиції, не зможуть купувати землі сільгосппризначення, але зроблено виключення, що якщо є компанія з іноземною інвестицією і вона понад три роки орендує цю земельну ділянку, тоді вона зможе придбати земельну ділянку. Це такий своєрідний компроміс.

Андрій Куликов: Наскільки ймовірно, що законопроект не пройде?

Андрій Мартин: Остання редакція законопроекту, яка була запропонована, вже враховує побажання агробізнесу – найбільш агресивної її частини, яка останнім часом мітингувала, тому ймовірність прийняття я оцінюю як дуже високу.

Остання редакція законопроекту, яка була запропонована, вже враховує побажання агробізнесу – найбільш агресивної її частини, яка останнім часом мітингувала

Президент поставив задачу, що до 1 грудня в нас має з’явитися закон про обіг сільськогосподарських земель. Раніше в нас була перешкода – політична неготовність Верховної Ради, зараз, коли в нас монобільшість, будь-які реформаторські ініціативи можуть спокійно пройти. Крім того, ми маємо пам’ятати, що ринок землі одразу не запрацює, дедлайн становлений –   жовтень 2020-го року. Це було зроблено для того, що агробізнес зміг підготуватися.

Ну і найголовніше: в бюджет на наступний рік закладено 4,4 мільярди гривень, які будуть спрямовані на те, щоб здешевити доступ до фінансування для маленьких сільськогосподарських підприємств і фермерів для того, щоб вони не відчули якогось удару по собі через те, що їм частину грошей доведеться витрачати на придбання тих земель, які вони зараз орендують. Насправді, дрібні фермери в душі виступають за ринок землі, вони хочуть стати власниками землі, яку вони зараз орендують, просто їм потрібно допомогти це зробити з мінімальним затратами. Фермерами взагалі закон пропонує дуже добру штуку: вони зможуть із розстрочкою на п’ять років викупити ті землі, які вони зараз обробляють. Тобто, умовно кажучи, вони будуть витрачати трошечки більше, ніж вони зараз тратять на оренду, але вони стануть власниками своєї землі.

Фермерами взагалі закон пропонує дуже добру штуку: вони зможуть із розстрочкою на п’ять років викупити ті землі, які вони зараз обробляють

І орендарі мають переважне право на придбання земельних ділянок у власність. Якщо землі державної чи комунальної власності будуть продаватися на торгах, то орендатор має переважне право придбати земельну ділянку по ціні, яка буде зафіксована на торгах, незалежно від того, хто її запропонував. Тому буде багато запобіжників для того, щоб нинішні орендарі цих земель змогли свою землю зберегти.

Євгенія Гончарук: Влада обіцяє, що, як тільки запуститься ринок, дуже зросте ціна однієї сотки. Наскільки може зрости ця ціна?

Андрій Мартин: Ринок сільськогосподарської землі в Україні є і зараз, в нас є маса земель, які постійно продаються і купуються. Зараз ціна на землі с/г призначення в Україні варіюється від 800 до 2000 доларів за гектар. В яких випадках ціна на землю зростає? Вона зростає у випадках, де є висока конкуренція за доступ до земельних ресурсів. І у разі відкриття ринку земель зросте конкуренція за доступ до земельних ресурсів. Прибутки агробізнесу ставатимуть меншими, але агробізнес буде більше грошей витрачати на прихильність селян.

Можна очікувати, що найближчі роки ціна на землю в Україні може зрости десь до 2-3 тисяч доларів за гектар. Це значною мірою буде залежати від економічних умов ведення агробізнесу в Україні.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.