Розпитали, хто був і про що говорили під стінами СІЗО.
Руслан Горовий: «Де б я не з’являвся, я бачив на акціях одні й ті самі обличчя. Ми всі знаємо один одного. Це волонтери, бійці, ветерани, просто небайдужі кияни. Об 11 годині ми поїхали під СІЗО, яке було заблоковано. У нас в країні працює так: якщо ти не був у київському СІЗО, або не носив передач, або не блокував, ти не українець. Скрізь усе було перекрито, стояли люди в формі. Починаються розмови, сміх, ви стоїте на морозі та починаєте теревенити, така собі псевдодружба. Коли ти повертаєшся і показуєш плакат, на якому вбитий хлопець, ця штука зникає. Кажеш: «Що за хі-хі? Подивіться! Ось Даня Дідік вбитий, ось ще один. За вашими спинами сидять ті, хто стріляв у людей». Я не забуду слова одного спецпризначенця, який сказав:«Так, будем виконувати наказ. Не вибирайте злочинну владу і ми не будем виконувати злочинні накази». Я повторюся, що людям, які не виконували злочинні накази у 2014 році, було легше, тому що стояло море людей, вони розуміли, що відбувається до кінця. Зараз це не зрозуміло».