Донецько-Криворізька республіка проіснувала лише два місяці, - історик Єфіменко

Андрій Кобалія: Коли була створена Донецько-Криворізька республіка?

Геннадій Єфіменко: Створення Донецько-Криворізької республіки було завершенням певного процесу. Проголошення ДКР, КривДонбасс, Донецько-Криворізької радянської республіки, вона мала різні назви, відбулося на IV обласному з’їзді рад донецького та криворізького басейнів, який відбувся у Харкові 9-12 лютого 1918 року.

Андрій Кобалія: Ким вона була створена?

Геннадій Єфіменко: Це питання має складу і просту відповідь. ДКР була створена лідерами рад Донецько-Криворізького басейну. З осені 1917 року керівну роль у таких радах зайняли місцеві більшовики.

Андрій Кобалія: Ким був один з її засновників Артем або Федір Сергєєв? Це доволі цікава особистість. Яка його роль у створенні ДКР?

Геннадій Єфіменко: Я б не сказав, що його роль у створенні ДКР абсолютно визначальна, але він був її прихильником ще з осені 1917 року. Тривалий час він провів в Австралії. Там була ціла історія як він організовував тамтешніх соціал-демократів. Я хочу звернути увагу, що Артем не був  російським шовіністом, просто у нього як і у багатьох тогочасних марксистів ставлення до національного питання було доволі нігілістичним, адже вважалося, що час національних держав минає і треба від них відмовитись. Але він на відміну від трьох інших представників більшовиків у Донецько-криворізькому басейні Жакова, Філова і Васильченка, вмів вчитись і змінювати свою позицію, тому проголосував за вхід ДКР до склад радянської України.

Іще одна деталь, про яку Вам не скаже жоден з прихильників ДКР, що Артем у листі до Леніна датований 12 червням 1920 року вказував, що «розкацапування міст є дуже корисним для Донбасу та України». У 1920 році він був відкликаний до Москви і загинув у катастрофі авіалапланера (Артем загинув у катастрофі аеровагону. прим. ред.)

Андрій Кобалія: Чи правда, що обставини його смерті були доволі дивними? Разом з ним загинуло ще кілька комуністів. Чому так сталося?

Геннадій Єфіменко: Загалом я скажу, що це була поширена забавка. Деякі керівники України були льотчиками, наприклад, Михайло Полос. Це був шлях випробовувань, і вони вважали себе піонерами. Тому я не бачу тут ніякого конспіративного підґрунтя.

Андрій Кобалія: Яку територію займала ДКР? Чи справді її контролювали?

Геннадій Єфіменко: У своїх гаслах вона претендувала на Донецько-Криворізький басейн, а з’їзд відбувався у Харкові. Фактично, йшлося про Харківську та Катеринославську губернії. Головна ідея ДКР – економічна. Це не була ідея, що українцям не можна національно розвиватись, а ідея про те, що час національних держав минув і всі держави повинні утворюватись на економічній основі. Ще за часів Російської імперії існувала ідея об’єднати усі промислові райони в окремі адміністративні одиниці.  Донецько-Криворізький басейн охоплював частину території Росії. Це захід Ростовської області РФ, південь Луганської області, більша частина Донецької області – це все донецький басейн. Планувалося, що ця територія (Область Війська Донського, уся Харківська та Катеринославська губернії та частина Таврійської губернії і Херсонської губернії).

Але це були лише плани. В той час у всіх містах були якісь ради, влада. Гасло літа 1917 «Вся влада Радам!» – розумілось як «Вся влада місцевим радам!».  Усі вони орієнтувались на Москву, на Леніна. Але це не означало, що вони виконували усі розпорядження Москви.  Задекларовані території ДКР це територіальні фантазії або претензії.  Точні території були визначені у квітні 1918 року, коли німецькі війська заходили на території ДКР.

Андрій Кобалія: Тобто ми говоримо про республіку, яка проіснувала з лютого по квітень 1918 року?

Геннадій Єфіменко: Ми говоримо про 12 лютого 1918 року – дата завершення з’їзду є першим днем ДКР. У березні 1918 року ДКР увійшла у склад радянської України. До того вони казали, що ДКР входить до складу Російської Федерації. Після цього вони увійшли до складу радяньскої України. Юридично як незалежна республіка чи як частина РФ вони перестали існувати 19 березня 1918 року. Фактичне існування вона припинила з приходом німців у квітні 1918 року. З цього часу її існування не поновлювалось.

Андрій Кобалія: Поза цією розмовою Ви розповідали, що є історики, які стверджують, що ДКР зникла пізніше. Розкажіть будь ласка про цю дискусію.

Геннадій Єфіменко: Раніше я вивчав історію радянської України побіжно. ДКР проіснувала два місяці, потім увійшла до складу України. Потім почав стикатись з тим, що на Вікіпедії,  у проукраїнських та антиукраїнських виданнях стверджується, що ДКР була ліквідована 17 лютого 1919 року. Мені вдалося відшукати це рішення. Там було рішення про рекомендацію Сталіну, який був головою з національних питань і головою ЦКРКП(б) ліквідувати ДКР на партійному рівні.

Жодного слова про відновлення ДКР у 1919 році не йшлося. Ідея була, але Сталін засуджував її. Зайвим підтвердженням цього факту є те, що чотири наркоми із складу ДКР зразка 1918 року входили до складу органів радянської України кінця 1918 – початку 1919 року. Артем був заступником голови уряду , а в січні 1919 року кілька днів був головою уряду. Магідов як і в ДКР, так і в радянській Україні відповідав за працю, Рухімовича перекидали по військовим справам. Увесь кулак уряд був у складі радянської України.

Андрій Кобалія: Тобто оцей міф, про який ми говорили, вийшов з невірної інтерпретації документу.

Геннадій Єфіменко: Так. Це була невірна інтерпретація. До того ж, людина (Володимир Корнілов прим. ред.), яка інтерпретувала не є істориком і не може об’єктивно оцінити джерело. Там ніде не сказано, що це наказ. Це було прохання. А прохання не означає законодавчої дії. Це лише наміри.

Андрій Кобалія: Логічно буде запитати чому від республіки, яка існувала два місяці і не займала ті території, на які претендувала стільки шуму? Чому про ДКР є так багато статей? Чому не-істориком Володимиром Корніловим  було написано книжку про ДКР на більше ніж 500 сторінок? І в цій книжці, і в деяких статтях є багато контроверсійних тез. І з 2014 року з початком війни на Сході України, про цю республіку говорять дуже часто. Хоча багато підстав про неї так багато говорити  – немає.

Геннадій Єфіменко: Перша причина: люди, які хочуть довести окрему ідентичність хочу мати якесь історичне підґрунтя, і вони його шукають. В Росії існували Кубанська, Азово-Чорноморська, Донська радянські республіки. Про них ніхто зараз не згадує. З 2014 року і появою концепту Новоросії, ідея ДКР вживається менше. Справа в тому, що оці ідеї часто посилаються на російськість цих територій. А територія ДКР була здебільшого населена українцями і ДКР не враховувала національний фактор.

Андрій Кобалія: Тобто це є маніпуляція історією і збільшенням значення?

Геннадій Єфіменко: Так, це збільшення значення. У ДКР не було ніяких перспектив після 1918 року. Більшовики було суровими централістами.