Станіслав Федорчук, політолог, культуртрегер і блогер з Донецька, розкриває методи, з допомогою яких намагаються розчавити українців психологічно; і радить – у який спосіб можна не поступитися паніці.
«Перше, що можна побачити в інформаційних повідомленнях у соціальних мережах – це навіювання паніки, безпорадності, насилля та настроїв, мовляв, ми не можемо ні на що впливати, все закінчено. Для суспільства в часі війни немає нічого гіршого, ніж поширення такої інформації. Люди, які поширюють а обговорюють таку інформацію, діють за покликом емоцій. Я не думаю, що вони всі є ворожими агентами або спеціальними людьми, які поширюють такі настрої в суспільстві. Однак вони сприяють цьому.
Українське суспільство дуже любить емоційні заяви. Така заява поширюється набагато краще. Ми дуже експресивна нація. Нам дуже важко стриматися, щоби не поширити сенсацію.
Інформаційна війна якраз складається з простих речей, в які, на перший погляд, не закладено нічого страшного. Суспільство дуже виросло в інформаційному впливі,але не завжди воно пропонувало ті виходи і рішення,які були б корисні з точки зору військової стратегії. Деяку інформацію не слід розголошувати, адже її можуть використати ворожі сили. Видаючи номери частин, кількість та види зброї і техніки, ми, по суті, перетворюємо нашим добровольців на мішені. Але коли є інформація такого типу, вона сприймається людьми швидше.
Варто запровадити певний етичний кодекс щодо інформації про війну. І неважливо, чи йдеться про журналістів, чи простих громадян. «Смажене, яке зараз під виглядом нібито турботи про суспільство проскакує в соціальних мережах і новинах, як на мене, вже є технологією. Це все не є випадковістю.
Розуміння періоду мовчанки і довіра, наприклад, до РНБО – це процес тривалий. Тримати свої емоції в кулаці сьогодні – це надзвичайно важке завдання. Але, якщо ми хочемо бути суспільством, яке перемагає, маємо навчитися приймати періоди мовчання. Звісно, всі ми переживаємо за вояків, своїх близьких, рідних, які є на Сході. Але наша істерика, поширена в соціальній мережі або в певний провокативний спосіб у ЗМІ, не допоможе нашим солдатам. Замість того, щоб подумати, де знайти зимовий одяг для наших солдат, харчі і так далі, хтось знаходить час на паніку.
Те, що люди зараз роблять в Маріуполі окопи – це дієвий спосіб перемогти паніку. Дивлячись на те, яким чином маріупольці намагаються захистити своє місто, я б не хотів бути дуже суворим до них в тому плані, що в мене немає довіри до копання ровів. Сучасні фортифікаційні споруди мають бути не лише земляними. Тут однієї участі населення мало, треба ще інженерні споруди і відповідну техніку. Однак така фізична праця рятує від паніки. Я б дуже хотів, щоби цей приклад маріупольців був підхоплений.
Я переконаний, що для російської політичної так званої еліти найголовнішим у війні з Україною є якомога більший тиск на легітимність української влади. Як на мене, панічні настрої та істерики про те, що Президент вже є зрадником, міністри є зрадниками тощо, є приводом для нових заяв Путіна».
