Відомо, що Чикаленко був одним з небагатьох великих українських поміщиків, який підтримував українську культуру, допомагав газеті «Київська старовина», фінансував українські партії, з яких за часів революції сформувалась Українська Центральна Рада.
Про непросту долю мецената розповіла провідна наукова співробітниця Павлина Дунай
Павлина Дунай: Чикаленко отримує освіту в приватному пансіоні в Одесі, навчається в ремісничому училищі і долучається до Одеської громади. Маючи власні землі, він впроваджує інновації. Дає землям відпочивати і вони часто родять. І коли у всіх у літню засуху земля суха як пісок і лише нещасні колосочки піднімаються, то у Чикаленка розкішні поляка і волога земля. У це не могли повірити. Він отримав за це купу медалей. Чикаленко продає свої землі селянам за доступною для них ціною, з умовою, що вони користуватимуться чорним паром та новими технологіями.
Чикаленко також купує землі в Кононівці – Полтавщина. Кононівка стає Меккою для української культури. Туди їздить і Коцюбинський, і брати Тобілевичі, Винниченко та Єфремов. Він їх фінансово утримує та допомагає. Новела «Intermezzo» присвячена кононівським полям. У Львові був побудований будинок для українських студентів.
Андрій Кобалія: Науковиця Лілія Чорна також згадала про післяреволюційну долю та цінності мецената.
Лілія Чорна: Із початком Першої світової війни для Євгена настав дуже неспокійний час, постійно знаходився під наглядом поліції, могли арештувати і заслати до Сибіру. Тривалий час переховувався у Фінляндії. Потім переїздить в Галичину, згодом в Австрію. З 1925 року проживав у чеських Подебрадах, який тоді був центром української освіти, культури та взагалі національного руху.
Чикаленко з жалем характеризував українців. Анархія возведена в абсолют, а державного мислення немає. Якщо видатна постать – одразу гетьман. Потім відбувається боротьба за булаву. Він найбільше дбав не про славу, а про справу. В інших людях якраз і цінував відданість справі.
Андрій Кобалія: Меценат – Євген Чикаленко помер у 1929 році у Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Пізніше були видані його щоденники та спогади.