Трансгендерні та небінарні люди: виклики в Україні

Трансгендерні та небінарні люди в Україні: з якими викликами вони стикаються в нашій державі? Як справляються з непорозумінням та які сподівання плекають?

Сальвадор Стриж: шлях до самоусвідомлення

Сальвадор Стриж поділився своїм особистим шляхом трансгендерної людини. Він розповів, що ще у підлітковому віці почав відчувати дискомфорт від стереотипних гетеросексуальних стосунків, і початково вважав себе лесбійкою.

«Я відчув, що мені не підходять гетеросексуальні стосунки. Я такий, окей, ладно, значить, мабуть, я лесбійка. Дуже багато хто, мабуть, походив через цей досвід із транс спільноти. Я почав зустрічатись з дівчиною, але я відчував, що при взаємодії з нею, я розумів, що думаю про те, що ми два хлопці чомусь».

Проте це було не справжнє усвідомлення його справжньої ідентичності, а лише перший крок до неї. Сальвадор відчував, що взаємодіє з людьми не зовсім у тій ролі, яку відчував всередині. Зрештою він усвідомив, що йому комфортніше сприймати себе саме як чоловіка, однак на цьому шляху було багато перешкод.

«Це мені було років 13-14. Я не можу сказати, що я сильно це афішував, але на той момент я вже виглядав як дівчинка-неформалка. Коли ти сприймаєш себе чоловіком, а соціум навколо тебе не сприймає чоловіком, ти починаєш сутулитися, щоб, може, твої груди не бачили. Це жорстко. Постійна паранойя, а чи хтось щось бачить, а чи хтось щось не бачить. В такому плані важко.  Мене сприймали більше або місцевою божевільною, або дівчинкою-неформалкою, яка все переросте».

Він детально описав, як складно було відкрито заявити про свою ідентичність сім’ї. Одного разу батько наполіг на відвідуванні психолога, однак фахівчиня не мав досвіду роботи з трансгендерними людьми й, не розуміючи ситуації, дала батькам Сальвадора хибну надію, що ситуацію можна змінити, якщо знайти дитині друзів. Така порада лише поглибила нерозуміння між Сальвадором і його родиною.

«Ця психологиня каже мені, так ну значить ви почуваєтеся чоловіком. Я кажу — так. Вона каже, ну ви ж розумієте, що щоб бути чоловіком, треба побути, пожити в чоловічій соціальній ролі. Я кажу, що так, я жив вже кілька років. Вона каже, що ні, щоб пожити в чоловічій соціальній ролі, треба змінити документи. Я кажу, що жіночка, ви розумієте, що без якихось довідок про трансгендерність я не зможу змінити документи?

Вона мені каже, що бачиш, замкнена коло. А батькам моїм вона сказала, що була в неї така дівчинка, в неї просто не було друзів, вони знайшли їй друзів, і вона стала знову дівчинкою. І з цим мої батьки жили багато років. Я думаю, це дуже впливнуло на міскомунікацію».

Складнощі переслідували Сальвадора і в навчанні. Коли він вирішив почати гормональну терапію, це стало прямим викликом його кар’єрі на вокальному факультеті. Гормони змінили його голос, що завадило займатися вокалом. Зіткнувшись із бюрократичними перепонами при спробі взяти академічну відпустку, він зрештою змушений був залишити університет.

«Я приходжу до лікарні, кажу, дайте мені академ відпустку. Вони мене потягали по всій лікарні і кажуть, що ні. Я кажу, чому? Я дійшов до головного лікаря, він мені каже, ну дивіться, ви вчитесь на вокалі. Я кажу, так. Ви не можете зараз займатися, а чому? Я кажу, тому що в мене ламається голос. Він каже, а чому у вас ламається голос? Кажу, ну через гормонотерапію. А чому ви приймаєте гормонотерапію? Я кажу, ну тому що я транс-людина. Він каже, от бачите, вам треба отримати довідку про трансгендерність спочатку. І це тоді був дуже довгий процес, дуже складний процес, і я просто не встиг, і тому довелось відрахувати з універу».

Едвард Різ: гендерквір в Україні

Едвард Різ, другий гість програми, розповів про свій шлях як гендерквір. Він пояснив, що цей термін охоплює людей, які не ідентифікують себе ані як чоловік, ані як жінка, відчуваючи себе поза рамками традиційного уявлення про гендер.

«Слово «квір» як скорочення також використовується для ідентичностей, які нікуди не вписуються, але все одно не є стандартними. Ну і небінарність, як велике поняття. Це парасольковий термін, який має під своєю цією парасолькою всі ідентичності людей, які не є однозначно постійно чоловіками або жінками. Це можуть бути люди, які є десь посередині зі своїм ставленням до гендеру, люди, які іноді відчувають себе так, іноді так, люди, які є десь взагалі, як я, далеко, люди, які не мають гендерної ідентичності в цілому і так далі. Є багато різних варіантів».

Едвард згадав, що ще в дитинстві йому було комфортно асоціювати себе з персонажами наукової фантастики та фентезі, які не мали чіткої гендерної ідентичності. Він зауважив, що небінарні персонажі часто зображалися як інопланетяни або істоти, здатні змінювати зовнішність, що дозволяло йому уявляти своє місце в світі поза традиційними гендерними межами.

«Звісно ж, я бачив це все навколо, однокласниці, всі ці системи шкільних стосунків і так далі. Мені було нецікаво, в принципі, це все: ідентичність, сексуальність. До старшої школи. І мені цікавіше було дивитися Зоряні Війни і грати з моєю подругою в рольові ігри. Потім, коли я почав, спостерігати, розуміти, що люди роблять в цих площинах свого життя, я зрозумів, що те, що називається дівчинкою, те, що називається хлопцем, жінкою-чоловіком, це не моє. Ні той варіант, ні той варіант».

Проте Едвард зазначив, що на той час бракувало доступної інформації про небінарність та гендерквір-ідентичність, і лише в зрілому віці, коли з’явився доступ до інтернету та англомовних ресурсів, він зміг знайти більше інформації, яка допомогла йому знайти своє справжнє «я».

«Мені було десь 25-26 років, коли я вперше це слово почув: небінарність або гендерквір. Вже був інтернет, доступ до англомовного в мене інтернету. І тоді я вже почав досліджувати цю ідентичність, вивчати, що це таке. І мені стало ясно, що це, напевно, моє все таки».

Трансгендерні люди та гендерквіри: стереотипи та непорозуміння

Едвард Різ звертає увагу, що небінарні гендерні ідентичності існували протягом тисячоліть у різних культурах, зокрема у скандинавських народів, де певні боги змінювали стать. Водночас, в Україні небінарність часто стикається із суспільним нерозумінням, адже через втрату дохристиянської культури такі теми залишилися поза увагою більшості. На його думку, брак інформації про небінарних людей українською мовою сприяє виникненню безпідставних упереджень та навіть агресії.

«Небінарні гендерні ідентичності в багатьох культурах існують протягом тисячоліть. Українська культура, поганська, як то кажуть, або язичницька, на жаль, втрачена в цілому дуже багато, і ми не можемо досліджувати ці моменти. Але, наприклад, навіть у скандинавській міфології були боги, які могли змінювати свою стать, були певні магічні практики, які не були однозначно чоловічими або жіночими. А якщо вже йти там кудись в якісь більш південні та американські народи, то там взагалі це повністю було нормальним і досі є нормальним. Тому це не придумано точно».

Едвард і Сальвадор описують типові стереотипи, які супроводжують небінарних людей в Україні. Часто їх сприймають як «інфантильних», «психічно хворих» або тих, хто «не визначився» зі своєю ідентичністю.

«Щодо стереотипів, ну звісно ж, те, що це психічне захворювання. З цим стикаються абсолютно всі трансгендерні люди. Та й гомосексуальні люди нерідко також. Але щодо небінарних, у нас є таке особливе, конкретне «психічне захворювання». У нас або роздвоєння особистості, це саме так це формулюють, або біполяричка, звісно ж. Тому що люди чують слово «бі» і розуміють, що там щось про два, там вони, тому одразу якась будується картинка в голові.

Друге — це те, що люди не визначилися з гендером, що от ми якісь інфантильні. Мені 39 років нещодавно виповнилося, я дуже інфантильна людина, очевидно. Що ми от там десь ще шукаємо».

Більш того, багато людей припускають, що небінарні або трансгендерні люди роблять це для привернення уваги. Едвард саркастично зауважує: «Якщо щось робити, щоб таку увагу привернути, яку щоденно мають небінарні люди, та й лгбт, і деякі люди загалом, то я не знаю, навіщо така увага. Краще вже якось без неї».

Фізичне насильство та громадська небезпека

Напади на ЛГБТК+ людей в Україні все ще трапляються. Сальвадор поділився історією, коли його партнера побили група молодиків у Запоріжжі за нетиповий зовнішній вигляд. Інциденти з фізичним насильством також стосувалися його друзів у Києві, коли на них нападали через райдужну символіку.

«У Запоріжжі там можуть побити, можуть підрізати. Мене ледве один раз не побили. Я просто йшов, і вони бачать, що я щось на гейському. О, ти такий, слиш, пацан, йди сюда. Ну, типу, і все. В Києві легше. В Києві мене в будь-якому разі не били і жодного разу перцем не заливали. Але я знаю ситуації з людьми, в котрих це було».

Едвард наголошує, що подібна агресія часто виникає через нерозуміння гендерної ідентичності людини, що в багатьох випадках викликає страх та злість у нападників.

«Напади на людей саме за те, що вони виглядають якось нестандартно, або мають, наприклад, якусь райдужну символіку на собі, дуже почастішали останнім часом в Києві. Два напади, які були нещодавно, це напади на моїх друзів. Власне обидві пари, на які були скоєні напади, були небінарними людьми. Коли люди нападали, то вони використовували слово на букву «П», вони нападали через райдужний там якийсь значок. Я не думаю, що вони розуміли про небінарність щось при цьому, але вони все одно зчитують якусь нестандартну зовнішність, якісь ознаки для того, щоб проявити свою жорстокість».

За даними правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», з 2020 по 2024 рік в Україні було зафіксовано майже 300 злочинів на ґрунті гомофобії та трансфобії. Попри наявність законопроєкту № 5488, який має посилити захист ЛГБТК+ спільноти, його ще не ухвалено, що залишає сотні людей без належного правового захисту.

Для багатьох небінарних людей навіть побутові ситуації, як-от відвідування туалету або спортзалу, перетворюються на джерело стресу. Сальвадор зізнається, що почувається вразливо у громадських місцях через страх стигматизації або нападів. Відсутність гендерно-нейтральних туалетів ускладнює їхнє життя, адже вони змушені робити вибір між традиційними чоловічими та жіночими просторами, де можуть зіштовхнутися з упередженнями.

«Я не відчуваю безпеки. Дуже молюся на гендерно-нейтральні туалети. Це завжди дуже приємно, коли вони є. Я в будь-якому разі почуваюся не дуже безпечно, бо я розумію, що я десь можу виглядати по-гейськи, умовно, а десь я можу виглядати недостатньо як жінка. І тому це постійний вибір, зараз куди мені піти».

З якими перепонами стикаються трансгендерні люди та гендерквіри?

Едвард Різ і Сальвадор Стриж обговорили труднощі, з якими стикаються трансгендерні люди в Україні, особливо на фоні повномасштабної війни, що триває з 2022 року. Едвард відзначив, що з початком повномасштабної війни в Україні багато людей вперше зіткнулися з явищем трансгендерності. Він зазначив, що ситуація щодо трансгендерних осіб в ТЦК є заплутаною, адже інформації про їхні права та можливості служби бракує.

«На жаль, коли почалася повномасштабна війна, багато хто в Україні вперше зіштовхнулося з таким явищем, як трансгендерна людина. На кордонах, в ТЦК, у військкоматах люди вперше побачили нас, вперше побачили нас, дівчат трансгендерних, вперше побачили трансчоловіків, яких хочуть служити, трансдівчат, яких хочуть служити, тих, хто не хочуть. Це було дуже складно і досі, на жаль, ця заплутана ситуація продовжується».

Едвард зауважує, що зробити трансгендерний перехід в Україні можна швидше ніж, наприклад, в Данії.

«В цілому в Україні трансгендерний перехід досить просто можна зробити. Порівняно з європейськими країнами набагато простіше насправді. Ось у мене є знайома військова трансгендерна жінка. Весь процес зайняв приблизно рік. Якщо там десь в Данії ти будеш це робити 6-7 років, в Україні це можна зробити за рік», — сказав Едвард.

Але труднощів, з якими стикаються люди — предостатньо. Серед них – необхідність отримати довідку про трансгендерність перед початком гормонотерапії, що в Україні викликає запитання про те, чи є трансгендерність хворобою. Сальвадор наголосив на важливості імплементації міжнародної класифікації хвороб МКХ-11, яка виключає трансгендерність з переліку психічних розладів.

«Я думаю, що пора просто імплементувати МКХ-11, яка виключає трансгендерність з переліку хвороб, і тоді вже будуть відбуватися зовсім інші процеси».

Водночас, Сальвадор поділився власним досвідом отримання довідки про трансгендерність.

«Довідка F64-0 – це довідка, яка отримується в психоневрологічному диспансері, бо трансгендерність досі в переліку хвороб, захворювань психічних. Це довідка, яка надає можливість, по факту, почати гормонотерапію, робити будь-які медичні, хірургічні втручання, дає можливість змінити документи і все, що у самих тянеться».

Часто доводиться стикатися неприязню та нерозумінням з боку медичних працівників. Він розповів про ситуації, коли психіатри вимагали фізичні огляди, незважаючи на наявність медичних документів.

«Там була дуже дурна ситуація з психіатром, котрий завів мене до себе в кабінет, закрив двері на щеколду і каже: покажіть груди і геніталії. Я кажу йому, що? Я кажу, ну окей, груди, без питань, ладно. Геніталії не буду показувати. Він каже, а чого? Я кажу, от у мене від гінеколога довідка, будь ласка, мене оглянули, все добре. Він каже, мені довідка не потрібна, покажіть геніталії. Я кажу, ви хто? Гінеколог чи психіатр? Він такий, ну я ж не буду там нічого роздивлятися, мені так візуально подивитися. Я кажу, ну окей, покажіть мені пеніс. Ну а що? Він починає просто бігати, махати руками, так от, та яке ви маєте право».

Представлення трансгендерних людей та квірів і комунікація

Сальвадор наразі допомагає трансгендерним жінкам фемінізувати голос Він підкреслює, що, на відміну від трансчоловіків, які можуть знизити свій голос, трансжінки потребують спеціальних тренувань для його підвищення.

«Буквально, я голосова фея, я допомагаю трансгендерним жінкам зробити жіночий голос, буквально того, що у трансчоловіків голос міняється, голос понижується, у трансжінок голос не підвищується. І тому завдяки певним тренуванням його можна зробити так, щоб він звучав абсолютно природньо, абсолютно фемінно, і це те, чим я займаюся».

Едвард Різ звернув увагу на важливість різноманітності у представленні небінарних людей у масовій культурі. Він зауважив, що часто небінарні персонажі зображуються в фантастичних контекстах, тоді як важливо бачити їх у звичайних життєвих ситуаціях.

«Якесь там мінімальне зображення небінарних людей десь в якихось серіалах про звичайне життя, це дуже важливо, тому що так люди бачать. Самі небінарні люди, які шукають себе, і ще не розуміють, що з ними не так, вони бачать цих героїв, героїнь і такі «О, воно».

З іншого боку, це стає більш звичним для всіх інших. Я впевнений, наприклад, що якщо наступного року на тому ж Євробаченні буде ще якась небінарна людина, всі такі «О, ми таке пам’ятаємо, ми таке вже бачили, там ми бачили небо», — вважає Едвард, пояснюючи, що сприйняття таких персонажів може допомогти небінарним людям знайти себе.

Обговорюючи зміни у ставленні суспільства до ЛГБТКІ+ спільноти, Едвард зазначив, що, незважаючи на активність радикальних угруповань, статистичні дослідження показують прогрес у прийнятті.

«Є вже статистичні дослідження, які підтверджують, що порівнюючи, наприклад, з 2016 роком і 2022 рік, дуже змінилося ставлення до ЛГБТ загалом. Але, звісно ж, трансгендерні люди і небінарні люди в усіх подібних дослідженнях трошки стоять осторонь, тому що, як ми казали на початку, людям легше звикнути до нестандартної сексуальності, ніж до нестандартної зовнішності або до нестандартної гендерної ідентичності», — заявив активіст.

Проте він також підкреслив, що трансгендерні та небінарні люди все ще стикаються з труднощами через стереотипи і антипропаганду.

«І звісно ж дуже сильно працює антипропаганда, яка несеться до нас із Росії, з Америки, з нашої рідної церкви, звідусіль. Про те, що трансгендерні люди хочуть зваблювати дітей і так далі. Коли я починав працювати в активізмі з темою бінарності, це було там 2018-2017 рік, я не міг собі уявити, що така кількість людей буде захищати в сварках, що така кількість людей буде позитивно писати».

Едвард надає прості поради для спілкування з транс- та небінарними людьми: просто з повагою, як і з усіма іншими. Він закликав дотримуватися базових норм ввічливості та запитувати, які займенники використовує співрозмовник.

«Я не думаю, що мають бути якісь більш особливі поради, ніж бути ввічливими, людяними, гуманними, поважати людей, з якими ти спілкуєшся, мати базову повагу. Ну, базова повага в українській мові до незнайомого людини говорити на «ви». І там не казати «ей, дєвушка», і тому подібне.

Припустимо, знаєте, що це небінарна людина, або там якось у вас є така підозра, то ви почуєте, які займенники вона про себе говорить. Або ви можете спитати, як до вас звертатися, які займенники ви використовуєте».

Сальвадор додав, що важливо, щоб держава ухвалила закони, які захищають права ЛГБТКІ+ осіб, такі як законопроєкти про злочини на ґрунті ненависті та цивільні партнерства, а також впроваджувала сексуальну освіту на різних рівнях навчання.

«Державі треба прийняття 54.88 про злочини на ґрунті ненависті, прийняття 90.103: законопроєкт про цивільні партнерства. Треба імплементація МКХ-11. І говорили вже про це — сексосвіта на різних рівнях. Школи, інститути. Це дуже важливо».