Андрій Куликов: Сформулюйте ваше бачення – в якій країні зараз ми живемо, і наскільки ця країна відрізняється від тієї, де ви обіймали дуже відповідальні державні пости?
Юрій Єхануров: Є багато спільного, і є багато того, що змінилося. Якщо двома словами, то зараз період конструктивного руйнування. За часів Януковича відбулося консервативне закручування, ми стали країною, в якій правлять конкретні клани. Таку країну дуже легко зрозуміти, але не хочеться в ній жити. Потім відбулася Революція 2014-го року, і виявилося, що форми не змінилися, люди не хочуть виходити за пропорції минулої системи, виявилося, що їм там зручно. В результаті ми замість одних кланів отримали інші, що обурило людей.
Минулого року в лютому нам вдалося провести дуже серйозне дослідження по Україні на 50 тисяч респондентів і плюс 100 фокус-груп. В результаті ми багато чого цікавого дізналися про нашу країну, як вона різко змінилася. В грудні 2018-го року ми повторили дослідження, і тоді, зокрема, стало зрозуміло, хто стане президентом. Але справа ось в чому: 84% українців зголосилися, що вони є патріотами України, для нас це було своєрідне відкриття. Тільки 5% хотіли ще Радянського Союзу і решта хотіли жити в Росії. Я тоді зрозумів, що електорат «русского мира» максимум — 16%, а 84% будуть віддаватися комусь іншому. І цей хтось інший має давати такі цінності, які сповідує наш народ.
Ця ситуація була досить цікава, коли ти розумієш, що відбувається, пробуєш це все розказати, а тобі не вірять. Взагалі в нас темі досліджень, я вважаю, дуже мало приділяється уваги. Настільки мало хочуть знати, чим живуть люди, чим живуть люди різних прошарків, в якому напрямку ми рухаємося. Я думаю, що якби такі дослідження велися, то менше було б помилок, таких, яких припускається вже нова влада, наприклад, з підприємцями ФОПами. Не треба зараз проводити таких експериментів, тим більше, вони зараз нічого не дають.
Андрій Куликов: Це насамперед говорить викладач кафедри економіки і підприємництва Київського університету чи колишній прем’єр-міністр?
Юрій Єхануров: Був такий час, коли я очолював державне підприємництво України, і тоді ми зібрали величезну кількість громадських об’єднань, в результаті це було 62 об’єднання підприємців. Тоді виникла ідея спрощеної системи оподаткування, фіксованих платежів і тому подібне. Це був 1998-ий рік, я підійшов до президента Леоніда Кучми, і сказав, що треба залучити понад мільйон людей до такої справи, і цей сигнал всі правильно зрозуміють, що важливо перед наступними виборами. Це рішення було прийняте як тимчасове, проте діяло до цього часу.
Тому я думаю, що треба більш гнучко приймати рішення стосовно людей «сірого» сектору економіки. Так, з точки зору формальної логіки, вони багато чого порушують, але ці люди виживають і не просять в нас нічого. Треба взагалі до якогось рівня припинити «кошмарити» український дрібний бізнес.
Андрій Куликов: З ким з президентів вам було найцікавіше і найтяжче працювати?
Юрій Єхануров: Тут не можна поділити на чорне та біле. Останнім часом мені довелося зустрічатися з Леонідом Кравчуком. Коли він був при владі, я страшенно ображався на нього, що він не хотів робити економічні реформи, бо він вважав, що головне – це політика. Зараз я можу сказати, що це дуже корисна на сьогодні людина, яка, як перший президент, багато робить і розумні речі говорить.
Коли прийшов до влади Леонід Кучма, я тоді був призначений головою Фонду державного майна, і ми здійснили малу приватизацію в Україні, створили приватного власника. Зараз Леонід Кучма дуже інтенсивно працює по Донбасу і в Мінську. Я як людина, яка більше двох років від імені громадськості активно займаюся вивченням теми людський вимір Донбасу, звертаюся до нього, і бачу, як він глибоко там копає. І ні в якому разі жодного міліметру в сторону від Донбасу.
Віктор Ющенко продовжує займатися великою громадською роботою, я знаю, що він не так давно був у Володимира Зеленського. Я думаю, що він хоче бути корисним. Він залишається таким, яким був – тема культури, тема історії тощо.
Що стосується Віктора Януковича, то він мене запросив і запропонував стати його радником. Тоді я сказав, що це не зовсім відповідає напрямку моєї діяльності, і на цьому наше спілкування закінчилося.
З Петром Порошенком ми не зустрічалися жодного разу в розмовах. Це сталося тому, що в нас було минуле 2005-го року, коли я дуже різко виступив з приводу оцих так званих «любих друзів». Я тоді казав хлопцям – підіть, дайте нам можливість спокійно працювати. Вони тоді не захотіли піти, але запам’ятали, тому що я їх тоді на закритому зсіданні назвав по прізвищах. Відтак в мене з Порошенком відносини не склалися.
Із Володимиром Зеленським я поки що не зустрічався, але в мене є хороші пропозиції.
Що я можу сказати? Якщо говорити про те, що було п’ять-десять років назад, і про те, що є сьогодні – це два різні світи. Світ змінився кардинально. Відбувається так, що в тебе немає часу дуже довго аналізувати ситуацію, ти повинен приймати рішення. Сьогодні треба швидко приймати рішення на меншій базі даних, треба відчувати тренд, в якому напрямку відбувається суспільство, як мислить покоління Z, як мислить покоління Y, як думають бебібумери і всі інші.
Україні, з одного боку, пощастило, що в нас зараз все ламається і перекручується. З іншого боку, а хто буде це здійснювати? Тобто, ясно, що всі розуміють, що ми йдемо на Захід, а як пройти? Для цього треба мати серйозних людей-управлінців, дуже досвідчених бюрократів, це люди, які повинні виконувати волю політиків, а політик повинен сформулювати свою точку зору на щось. Сьогодні ми, на жаль, в системі державного управління маємо великий провал, і це буде вже відучуватися найближчим часом.
Андрій Куликов: Наскільки правильно буде сказати, що Юрій Єхануров, якщо не прихильник, то принаймні співчутливець команди нового президента?
Юрій Єхануров: Я співчуваю. Як людина, яка займається державним управлінням, я вважаю, що робиться хороша справа. Але я вжне бачу, що в нього немає інтелектуального ресурсу і управлінців, щоб рухатися далі. В уряді я знаю двох міністрів, які були раніше, двох міністрів – Дубілета і віце-прем’єр-міністра Федорова, які займаються цифрою, і я розумію, чим вони зайняті, а щодо інших – нам не треба запам’ятовувати їхні прізвища, їх скоро не буде. Тому що більша половина з них не здатна управляти тим, куди їх поставили. І, найгірше, що вони самі не відчувають, що вони нездатні.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.