Громадське радіо
Сергій Фоменко: Це починалося як просто тусовка, де проводили час за музикуванням. Це була абсолютно вільна форма, ніяких особливо пісень, просто музика.
Потім якось сталося, що в гості на одну з таких посиденьок прийшов якийсь дипломат, я вже не пам’ятаю хто, який сказав, що в Будинку вчителя буде прийом якийсь і треба, щоб музиканти щось подібне грали, бо це прикольно. Але треба назва. І я такий придумав слово «Мандри», і ми пішли.
Анастасія Багаліка: Зараз в музикантів молодих є дуже багато можливостей: є смартфони, ютуби, маса фестивалей і клубів. Як це було тоді, в середині 90-х? Де ви грали, окрім домашніх посиденьок?
Сергій Фоменко: Це був взагалі зовсім інший час. Виступи були в парках культури, в клубах заводів, або студентських клубах, сценах якихось ВНЗ.
Анастасія Багаліка: І попри це вже в 90 році ви пишете перший кліп, це пісня «Романсеро про ніжну королеву».
Сергій Фоменко: До речі, та версія не зберіглася, те, що на ютубі – варіант 96 чи 97 років.
Анастасія Багаліка: В тих піснях багато чогось такого романтичного, фольклорного, чому саме такі речі вас тоді хвилювали?
Сергій Фоменко: Насправді я люблю більше романтичну легку музику як жанр, танцювальну. Я схильний більше до байдикування, ніж до серйозної роботи на розбудову державних інституцій чи революцій. Просто так сталося, що я живу в Україні і тут відбуваються такі події, я реагую в такий спосіб, бо не можу інакше. Але в принципі, я схильний до легковажного такого формату життя.
Анастасія Багаліка: Вікіпедія вважає вашим першим альбомом «Романсєро про ніжну королеву» (2000), але до цього був сингл, розкажіть про нього.
Сергій Фоменко: Да, там були кілька пісень, «Дочка мельника», «Старий шинок», «Романсера» була, ще щось було. Плюс це був перший мультимедійний диск в Україні виданий. Там були кліпи якісь, фотографії, інформація.
Таких моментів, що ми першими робили – було багато, першими були на Sziget Festival, першими зробили мультимедійний диск, першими зробили кліп, використовуючи архівні зйомки.
Анастасія Багаліка: До речі, про фестиваль Sziget. Як так сталося, як зважилися?
Сергій Фоменко: Та взагалі ми всі перший раз виїхали на фестиваль. Це була моя перша закордонна подорож в Угорщину. Це було фантастично. Ми приїхали – і ось вона, Європа. Вона була досить дружелюбна, єдине, що ми нічого не розуміли – угорську взагалі, а угорці не розуміли англійську.
Анастасія Багаліка: Що ви грали, як вас сприймала публіка?
Сергій Фоменко: Ми грали фольк, якраз увійшли в смак цього процесу, ми були дуже бадьорі в тому напрямку, в Україні ще мало хто грав той напрямок, це зараз він мейнстрім. І ми відчували себе піонерами, такими, які рубають вікно в Європу. В нас був перший концерт в ангарі, перед сценою лежало кілька людей на карематах, а під кінець виступу весь ангар був забитий людьми, які активно рухались.
Анастасія Багаліка: Всі пісні були оригінальні?
Сергій Фоменко: Абсолютно, всі українською мовою. Ми грали досить універсальні ритмічні речі.
Анастасія Багаліка: Повертаючись до першого альбому. що ви з нього найбільше любите?
Сергій Фоменко: Цікаве запитання, складне. Я до всіх пісень ставлюся з сентиментальною емоцією.
Анастасія Багаліка: Ви кажете «Романсєро про ніжну королеву» – одна з перших пісень українською. А до того були російські пісні?
Сергій Фоменко: В мене дуже багато є пісень російською. Бо коли я був в школі ще, коли почав вчитись грати на гітарі, це ще був совєтскій союз, дуже багато було російської музики. Тільки-тільки починали ВВ щось робити. Але був дуже потужний російський рок-мейнстрім, ми слухали то, очевидно, теж. Тому писав російською мовою теж. В мене десь до 100-120 є пісень російською мовою.
Анастасія Багаліка: Ви їх не граєте зараз, не переглядаєте свій погляд на те, що писалося тоді?
Сергій Фоменко: Я їх слухаю час від часу, нещодавно знайшов якісь шедеври – 5 пісень, записаних під гітару з неоновими струнами. Дуже якісний запис, абсолютно небанальні тексти, зовсім не соромно за них, навіть в теперішньому віці: милі, трохи наївні тексти, звичайно. Але я просто не підтримую зараз ніякий російський напрямок, тому для мене це є просто час за совєтів.
Анастасія Багаліка: А що змусило звернутися до української?
Сергій Фоменко: Мені подобався Івасюк, Мозговий, народні пісні подобалися. З’явилися перші українські гурти: ВВ, Брати Гадюкіни, я якраз закінчував школу, послухав, подумав: о, круто, це можна писати тексти українською.
Анастасія Багаліка: Є другий альбом «Легенда про Іванка і Одарку» – це теж такий романтичний альбом, фолковий. Розкажіть саму легенду.
Сергій Фоменко: Моя така українізація також починалася з кінематографа, це музика і кінематограф. Хоча книжки були першими – справжня українізація в мене чомусь пішла через сучасні види мистецтва. В мене є улюблений фільм: «Тіні забутих секретів». Пісня «Легенда про Іванка і Одарку» – це така моя творча реакція на цей фільм. Коли я написав цю пісню, мені захотілося ще щось такого напрямку. Я також зробив кавер-версію на «Ой, чий то кінь стоїть». Ця пісня теж не полишає мене дуже багато років. Навіть у 2018 році я буду робити цікавий музичний електронний проект, танцювальний, де буде також ця пісня, вона вже записана.
Анастасія Багаліка: То ви, окрім «Мандрів», ще робите інші проекти зараз паралельно?
Сергій Фоменко: Я займаюсь багатьма різними проектами, не тільки музичними. Так стається, що завжди треба шукати різних людей для втілення тих чи інших ідей. Для мене це все є творі пошуки, я люблю займатися творчістю, вона для мене дуже важлива. Інакше, я не відчуваю тоді сенсу, якщо це просто бізнес, якщо ти вже нічого не хочеш і тільки на чомусь зупинився і довбаєш роками. Тому я часто роблю різні проекти.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі, прикріпленому вгорі