Галина Самчук, керівник фестивалю «З країни в Україну», розповідає про деталі навчання.
Галина Самчук: Фестиваль «З країни в Україну» зародився як громадська ініціатива. Після деокупації Слов’янська та Краматорська 2014 року група активістів зібралася і поїхала знайомитися з людьми. Це був цілий автобус близько 50-60 людей. За серпень-вересень, були виїзди також в жовтні, проїхали 11 міст. Наступного року ми відвідали 18 міст Сходу і привозили з собою фестиваль, в якому дуже гарно була виражена культурна складова. Люди могли не просто прийти послухати, а й зробити щось своїми руками.
Ми зрозуміли, що хоч люди нас дуже радо сприймають, але вони питали, хто робитиме їм фестиваль наступного року. Ми зрозуміли, що не зможемо кожного разу знаходити донорів.
Сергій Стуканов: Ви вирішили навчити місцеві громади самостійно проходити всі етапи підготовки фестивалів?
Галина Самчук: Щоб вони могли самостійно організувати свято, якщо їм це цікаво. Там знайшовся великий актив бажаючих. Тому ми приготували програму, якій протягом двох місяців, переважно дистанційно, навчаємо людей всім етапам: від ідеї до реалізації і подання звітів. У нас бувають і дводенні воркшопи в місті.
Команди, що створяться в цих містах, після реалізації нашого фестивалю подають проект про реалізацію свого проекту у своєму місті, на який ми видаємо їм грант. Це можуть бути концерт ,соціальний проект, підприємництво.
Ілона Довгань: Скільки грошей даєте?
Галина Самчук: Ми діємо за підтримки USAID. Це американська неурядова організація підтримки громадянського суспільства. Наш проект розрахований на півроку і поділений на етапи. Кожен етап має свій бюджет. Етап грантів ще не підписаний, але ми плануємо від 40 тисяч гривень давати на один проект.
Воркшопи з проектного менеджменту відбулися у 6 містах — Покровську, Бахмуті, Нікополі, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Костянтинівці. Попереду лишилися Бердянськ, Маріуполь, Кривий Ріг та Запоріжжя. Це особливі міста, вони великі. Наш проект націлений на маленькі міста, туди, де люди мають не так багато можливостей. Десь немає навіть Інтернету. Тому ми їдемо в маленькі міста.
Сергій Стуканов: Які у вас враження від учасників воркшопів?
Галина Самчук: Вони мене здивували, і вони мене надихають. Я живу в Києві. Стереотипи про Захід і Схід дуже «тріщать». Немає разючої різниці між Сєвєродонецьком і Коломиєю. Люди говорять по-різному, але проблеми у міста ті самі. До нас записуються люди зі Львова і їдуть в Бердянськ.
Сергій Стуканов: Хто переважно бере участь?
Галина Самчук: В кожному місті різна аудиторія. В Покровську була наймолодша аудиторія. Серед тих, хто пройшов воркшоп, є і представники місцевої влади, і студенти. В Сєвєродонецьку — люди за 50. У Нікополі весь воркшоп — приватні підприємці.
Сергій Стуканов: Які проекти пропонували учасники?
Галина Самчук: Проблеми в містах повторюються. Із 100 ідей, які подає група, 70 спільних, тобто оригінальних тільки 30%. В кожному місті є проблеми з медициною, культурною сферою та інші.