Музеї України
З нами на зв’язку Ігор Стокоз, киянин, учасник руху «Ми – європейці», активний учасник Революції гідності, а зараз — замголови Донецької ВЦА в Краматорську.
Наталя Соколенко: З яким настроєм ви проживаєте цей день?
Ігор Стокоз: Я пам’ятаю, як починався Майдан, пам’ятаю, як ми туди приїхали, скільки було людей, як безкінечно лляв дощ на першому тижні, далі сталося побиття студентів, після чого ми мали мільйон киян на Майдані Незалежності.
Згадую перших чотирьох загиблих, яких поклали біля входу в Головний поштамт, молодого чоловіка, який на інвалідному візку тягав дрова для захисників «Груші».
Я можу сказати, що Революція перемогла.
Сьогодні наш день почався з того, що ми виїхали до Допропілля, там відкривали меморіальну дошку загиблому герою Наумову, було покладання квітів, спілкування з містянами. Також був великій мітинг, на якому була присутня громадськість.
Наталя Соколенко: Чи були сьогодні протести людей, які не сприймають ці події та інакше дивляться на те, що відбулося три роки тому у Києві?
Ігор Стокоз: Не було таких мітингів ніде, навіть, і не спостерігалося. Українська Донеччина міняється — повільно, болісно, але вона рухається в ментальний простір України. Я гадаю, що рано чи пізно ця нестяма пройде, і ми не будемо ділитися на донецьких, вінницьких, львівських, а будемо всі людьми України.
Дмитро Тузов: Як ви бачите відновлення визволенних територій Донбасу?
Ігор Стокоз: Я вважаю, що ми маємо показати наші здобутки для того, щоб повернути людей з тієї сторони. Більше 60% людей з непідконтрольних територій воліють повернутися в Україну.
Наталя Соколенко: Звідки у вас ці дані?
Ігор Стокоз: Є така аналітична агенція «Фабрика думки Донбасу». У відповідному досліджені ці цифри є.
Українська Донеччина міняється – повільно, болісно, але вона рухається в ментальний простір України
Дмитро Тузов: Які перешкоди потрібно подолати, щоб позитивні процеси були більш відчутними?
Ігор Стокоз: Як говорив Григорій Сковорода: «Тільки той — вчитель, який живе, так, як вчить». Ми вважаємо, що зараз йде перезавантаження Донеччини, і це унікальна можливість, хоч і з’явилась за сумних обставин. Ми ж розуміємо, що весь український Донбас по інерції їхав на тому ресурсі, який дістався нам від Радянського союзу.
Зараз треба переорієнтовувати людей, тому що є дуже велика залежність від роботодавців, середнього класу як такого немає. І завдання команди Жебрівського зараз – створити цю опору, на яку може спиратися держава. Нам треба виростити той середній клас, якому буде, що втрачати, окрім своїх кандалів.
Дмитро Тузов: Розкажіть про найважливіші проблеми, які потрібно вирішити?
Ігор Стокоз: Відсутність житла для переселенців та відсутність роботи.
З нами на зв’язку замголови Луганської ВЦА Ольга Лишик.
Наталя Соколенко: З яким настроєм ви зустрічаєте цей день?
Ольга Лишик: Це свято для нас особливе, тому що сьогодні ми згадуємо героїв Небесної сотні та людей, завдяки яким Україна сьогодні виборює Незалежність.
В Луганській області сьогодні пройшли заходи в місті Сєвєродонецьк, де відбулося покладення квітів. В районних адміністраціях покладали квіти до пам’ятників загиблих а АТО, в школах проводилися урочисті заходи.
Для нас це важливі, хвилюючи моменти, тому що на території Луганської області проходить АТО, продовжують гинути наші захисники, і це дуже важко сприймати.
Наталя Соколенко: Чи були сьогодні заходи, організовані людьми, які не згодні з тим, що відбулося на Майдані 3 роки тому?
Ольга Лишик: Ні, про жоден такий захід я не почула. Навпаки, люди зараз згуртовуються. І сьогодні проходила громадська акція біля міського будинку культури “Я пам’ятаю, я не забуду”, куди на оголошення прийшла громадськість, молодь, вони запалили свічки, читали вірші.
Можливо, є люди, які не сприймають ситуацію, але ярих висловлювань таких я не чула.
Дмитро Тузов: Які зараз є найнагальніші проблеми по Луганській області, на які потрібно звернути увагу?
Ольга Лишик: Сама головна нагальна проблема — безпека на лінії зіткнення, тому що в нас продовжуються обстріли.
Сьогодні ми відновлюємо соціальні об’єкти, зокрема лікарню в Станиці Луганській. Та вона потребує обладнання, ліжок для дитячого відділення, ліків. Інколи буває так, що ліків бракує, тому що дуже велика кількість людей, які перетинають адміністративний кордон, їх потребує. Одного разу біля 7000 тисяч осіб перетнули цей кордон за один день.
Дмитро Тузов: Яка мета людей, які перетинають кордон в такій кількості?
Ольга Лишик: Насправді, цей рух триває кожен день: у кого тут родичі, хто купує ліки та продукти харчування, хто отримує соціальні виплати.
Дмитро Тузов: Ви спілкуєтесь з цими людьми. Що вони говорять?
Ольга Лишик: Люди втомилися, вони хочуть повернутися в правове поле України, але не знають, як. Вони говорять, що їм потрібен лідер, який би їх повернув назад. Але проти зброї на непідконтрольних територіях і проти порушення прав людини вони не можуть нічого зробити.