Громадське радіо
Лариса Денисенко: Як ви почали перекладати українську літературу? Ви пам’ятаєте, чому вас це зацікавило?
Михайло Найдан: Це почалося, коли я у 18-19 років почав вчитися в університеті у Вашингтоні. Головний фах мій був – російська мова та література, але я тоді вже почав читати вірші «шестидесятників» та був дуже захоплений віршами Ліни Костенко, Василя Симоненко, Стуса тощо.
Я виріс в українській родині, в патріотичній родині, яка завжди боролася за Україну.
Лариса Денисенко: Наскільки взагалі українська мова, та, якою володіли класики або сучасна українська мова, легко або ж важко піддається до відтворення англійською?
Михайло Найдан: Так, найтяжчий твір, який я переклав, – це «Перверзія» Андруховича. Бо там стільки різних голосів, і я мусив творити щось інакше, щоб звучало, як в оригіналі. Дещо я навіть перекладав репом. Юрко Андрухович читав мій переклад «Аді Оду», і мав рацію, що потрібно абсолютно нове створити англійською. І ми почали творити англомовний вірш, де вживали французькі та німецькі слова, щоб це передати.
Лариса Денисенко: Наскільки європейська тематика цікава Америці? Наскільки американцям цікаво читати думку європейського, українського письменника про те, що коїться в Україні?
Михайло Найдан: Коли йде якась велика подія, як Майдан чи Революція, то всі звертають увагу на це на Заході. Проте зараз йде війна, але про це мало пишуть. От тільки пару днів тому в The New York Times написали, що в Сирії загинуло багато російських вояк. Я про це знав ще 4-5 місяців тому, а в Америці говорять тільки зараз. І це вперше, коли американці боролися проти росіян, і це важливий фактор.
Якщо ми говоримо про культурну еліту, то вона більше цікавиться Україною зараз, якщо я друкую якісь українські вірші чи оповідання у журналах, їх беруть автоматично до журналів. І цим цікавляться і читають.
Лариса Денисенко: Наскільки вам важливо відтворити авторський стиль при перекладі?
Михайло Найдан: На мою думку, стиль передається перекладом, це не так вже і важко. Я дуже люблю співпрацювати з авторами, і є багато речей, які я не можу вловити, тому що я не виріс тут, і я розумію через одне слово і через один образ. Чому я не розумію? Тому що мова моїх батьків 1942-го року, їх вивезли тоді до Німеччини, до таборів, і їхня мова трошки застаріла. Для мене було відкриття, коли я приїхав в Україну, тому мені варто було себе трохи перевчити, щоб я займався більше сучасною мовою. І через авторів, через контакти з людьми я виріс як перекладач.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.