«Громадське радіо»
Кілька днів тому було прийнято рішення про необхідність виведення підрозділів Збройних Сил України з території національного природного парку «Олешківські піски», де в жовтні 2015 відбувалися несанкціоновані військові навчання. Після початку збройного конфлікту це рішення стало першим відчутним кроком української армії на захист природи.
З екологинею Катериною Норенко говоримо про екологічну безпеку та екологічну відповідальність військових.
Лариса Денисенко: Чи довго йшла боротьба за поновлення статусу «Олешківських Пісків»?
Катерина Норенко: Екологічна безпека зараз не знаходить в пріоритеті у політиків. Так, наприклад, минулого року був накладений мораторій на всі екологічні перевірки в країні. Після цього вибухнула нафтобаза біля Василькова і сталась трагедія на грибовицькому сміттєзвалищі.
В державних органах України немає розмежування понять «контроль» і «нагляд», хоча в питаннях екологічної безпеки повинно бути 3 складові — моніторинг, контроль і нагляд.
Питання природно-заповідного фонду тісно пов’язано з війною. Досить часто від політиків можна почути, що в нас на часі війна й економічні проблеми, а не довкілля. В розвинених державах природно-заповідний фонд складає від 15 до 20% території країни. В нас — 6%. Але навіть ці 6% нам не вдається зберегти у прийнятному стані.
В Ізраїлі війна йде вже кілька десятиліть. Проте в Інтернеті набирає популярності ролик про те, як ізраїльські військові захищають своє довкілля. Вони очищують природні заповідники, реставрують археологічні пам’ятки і прокладають туристичні маршрути. Вони навіть беруть ящики з-під різного роду амуніції і роблять в них гнізда для птахів.
Лариса Денисенко: Вони функціонують в рамках екологічних підрозділів чи це солдати-волонтери?
Катерина Норенко: В них немає спеціалізованого екологічного підрозділу. Це їхня власна ініціатива, що підтримується Генштабом.
На прикладі «Олешківських Пісків» ми бачимо відмінність між ставленням до екологічної безпеки. Парк було створено у 1928 році, але вже у 1930 році його скасував Сталін. Майже сотню років після цього територія не функціонувала як парк, поки у 2010 році «Олешківські Піски» не були відновлені. За часів незалежності України там розташовувався військовий полігон. Ці землі належать лісовому фонду, проте Міноборони використовувало їх на правах аренди до 2001 року. В 2010 році на цілком законних умовах ця територія була оголошена Національним природним парком. Парк мав займати 19 тис. гектарів, але лісовим фондом було погоджено лише 5 тис. гектарів.
В жовтні 20015 року Міноборони самовільно зайняло цю територію. Грубо кажучи, це рейдерство.
Зараз ситуацію вже вирішено. Була виїзна нарада, яку координувало Міністерство екології. Учасники наради дійшли згоди і прийняли рішення про передислокацію полігону. Це рішення вигідне усім. Чому цього не зробили з самого початку — не зрозуміло.
Лариса Денисенко: Якої шкоди зазнав заповідник за цей час?
Катерина Норенко: Це не заповідник, а Національний природний парк. Під час останньої дислокації полігону наші працівники їздили туди на своєрідну перевірку. Нацпарк зачіпали розриви снарядів. Там знайшли величезні воронки. Грунт було забруднено важкими металами. Крім того, там відбувалась рубка лісу для власних потреб.
Ми неодноразово звертались до екологічної інспекції з проханням перевірити незаконне зайняття території. Екологічна інспекція має певний план перевірок на рік. Для того, щоб провести позапланову перевірку за зверненням, її необхідність потрібно обґрунтувати. Факт зайняття території нацпарку військовими виявився недостанім обґрунтуванням. Частина території парку є замінованою.