У студії Корнілова Віра, працівниця Національної опери, яка очолює незалежну профспілку Національної опери та громадський діяч Олександр Шевченко, телефоном коментує Ірина Подоляк, народна депутатка, заступниця голови Комітету культури.
Анастасія Багаліка: Розкажіть, чому був мітинг і що за нові контракти?
Олександр Шевченко: Сьогодні біля ВРУ ми зібралися і з приводу того, що минулого тижня на засіданні Комітету з питань соціальної політики в другому читанні розглядався новий Кодекс законів про працю. Якщо це буде прийнято ВРУ через декілька тижнів, то підсилить закон №955-8, за зміну якого ми виступаємо зараз.
По містах України ми вже тиждень збираємо підписи, на жаль, в новому Кодексі законів про працю, який розглянуто в другому читанні, 2160 поправок і документ на 725 сторінках. В ньому теж сказано про те, що права вільних профспілок зводяться до нуля. Звільнити працівників культурної сфери філармонії чи оркестрів зможуть без профспілок взагалі.
Сьогодні ми підписали два листи на ім’я Парубія, голови Комітету ВРУ. Один лист, що ми вимагаємо не виносити на розгляд до ВРУ Кодекс законів про працю, поки всі ці моменти не будуть узгоджені. Другий лист про те, що ми просимо Парубія як суб’єкта законодавчої ініціативи дати доручення комітетам ВРУ розробити законопроект, який, якщо стане законом, зможе допомогти нам змінити закон №955-8 шляхом вилучення деяких моментів, які і викликали такі момент як звільнення артистів. І Віра Корнілова — один із прикладів у Національній опері.
Анастасія Багаліка: Пані Віро, що сталося і на якій посаді ви працювали?
Віра Корнілова: Я артистка оркестру, граю на віолончелі. Працювала на безстроковій трудовій угоді. Після того, як я 20 років вчилася, грала численні конкурси. Я працювала в 4 колективах, останній з них — Національна опера. В жоден колектив я не прийшла просто так. Завжди вигравала конкурс, зі мною укладали угоди.
В Національній опері був рік випробовування, це була строкова угода, яка через рік перейшла в безстрокову. Є конкурси, люди спочатку укладають строкову угоду, а тоді безстрокову. Це норма.
28 січня 2016 року ВРУ прийняла закон №955-8 про контрактну систему в сфері культури і конкурсну процедуру призначення керівників. За цим законом всі працівники культури мають працювати на контрактах. Для цього в законі були внесені прикінцеві положення, які чітко зазначили: протягом року з набуття чинності закону потрібно припинити безстрокові угоди з усіма творчими працівниками. Наступний пункт: з усіма, хто був у трудових стосунках з закладом культури, укласти контракти строком від року до трьох.
Як це виглядає насправді? Щоб звільнити, була потрібна якась стаття, а її не було трудовому кодексі. Для цього в трудовий кодекс внесли пункт 9 (в ст.36) на вимогу інших законів України. На вимогу цієї статті можна було звільнити будь-кого.
Людям сказали: в нас є такий закон, тепер припиняються всі ваші безстрокові угоди, всі артисти мають бути переведені на контракт від року до трьох. Від року до трьох — тільки на розсуд дирекції. Деякі керівники підійшли до цього з розумінням і дали працівникам контракт на три роки. Всі розуміють, що це не зовсім нормальна ситуація. Люди пройшли конкурси, випробувальні терміни і з ними укладені безстрокові трудові договори. Людина прийшла на певних умовах на роботу, не можна раптом ці умови на ходу змінити. Так не працює жоден закон в світі. І нас в цьому плані захищає Конституція.
Анастасія Багаліка: З нами на телефонному включенні заступниця голови Комітету культури, народна депутатка Ірина Подоляк, яка прокоментує ситуацію в Національній опері.
Ірина Подоляк: На превеликий жаль, ми отримали у спадок стару радянську систему роботи у закладах культури, на жаль, ми не можемо допустити того, щоб люди в державних органах культури працювали безстроково. Ми не є Норвегією, країною з надзвичайно високим рівнем життя, щоб дозволити собі таку розкіш, що людина виходить на сцену 2-3 рази на місяць, отримує височезну на сьогодні зарплатню і не дає нам ту якість культурного продукту, який вже є абсолютно зрозумілим і очевидним у Європі. Рівень культурного продукту, який дають установи культури, які підтримуються та фінансуються величезною сумою коштів з держбюджету — це не витримує жодної критики за рідкісними виключеннями.
В законі був даний термін, аби безболісно, без втрати роботи, зарплатні перейти до строкових трудових договорів, бо така практика є в усіх театрах світу.
Віра Корнілова: Пані Ірина отримала на стадії розробки закону лист від Всесвітньої федерації музикантів, де написано, що безстрокові трудові договори є основою трудових відносин у Європі. А строковий йде на випробувальний, а далі — безстроковий. Що стосується солістів — тут пані Ірина права, можуть бути і строкові. Про фантастичні гроші це не стосується всіх працівників культури.
Ірина Подоляк: Я хотіла сказати одну річ. Треба розуміти, з кількості 500 осіб представників артистичного складу Національної опери України лише 16 осіб відмовились укладати строкові контракти. Це був прямий вибір людини. Люди можуть подати до суду, якщо вони вважають, що їх було звільнено незаконно, це їхнє право.
Олександр Шевченко: У мене зараз в руках два юридичні висновки з головного юридичного управління ВРУ та науково-експертного. Перед тим, як народні депутати подають на розгляд ВРУ законопроект, вони зобов’язані отримати юридичні висновки стосовно законопроекту.
Ці два юридичні висновки подавались пані Подоляк, Таруті, Княжицькому і Матіос, в них сказано, що закон №955-8 (на той момент законопроект №2669-Д) не може подаватись на розгляд ВРУ, оскільки порушує ті чи інші статті Конституції, Кодексу законів про працю та Міжнародної організації праці.
Анастасія Багаліка: Чи будуть судові позови?
Віра Корнілова: Вони є і вони різні. З Національної опери фактично прибрали дві незалежні профспілки, які там діяли. В новому трудовому кодексі пропонується наступне: нормативні акти в разі необхідності погоджуються лише з найчисельнішою профспілкою, що розв’язує руки власнику. І чому ці 16 чоловік — це ці дві незалежні профспілки? Бо це найбільш активні люди, які хочуть щось змінити.