«Громадське радіо»
Андрій Куликов: Я був пару тижнів тому у Волновасі, і зустрів знайомого, який відвідав вашу виставку. Вражений нею, він мені сказав таку фразу: «Хіба то Росія розвивала Донбас? То Бельгія його розвивала!». Чи він не помиляється?
Дмитро Піркл: Ні, не помиляється. Бельгійці прийшли розвивати Донбас дуже давно, на початку ХХ століття, і взялися за це системно: спочатку була створена інфраструктура, бельгійці вчили людей працювати, адже на Донбасі не було професійних металургів, тільки потім вони вже як робітники увійшли на великі підприємства.
В нас на той час була аграрна цивілізація, українці займались землеробством, дуже це полюбляли, тому надзвичайно важко переходили на промислове виробництво та робітничі посади. Перший час вони, навіть, працювали на підприємствах сезонно, а коли починалась пора врожаїв, вони все кидали та йшли садити і жати.
Олексій Бурлаков: Чому так раптом бельгійці, а ще й німці та британці, пішли працювати на Донбас?
Дмитро Піркл: Там дуже перспективний регіон. В 1884 році, коли криворізькі руди були поєднані через річку Дніпро мостом з донецькім вугіллям, стало дуже вигідно прямо тут виробляти, адже рядом річка, по якій можна сплавляти, тут і порти Чорного моря, з яких можна експортувати. Тому все було не випадково.
Андрій Куликов: Які були остаточні плани інвесторів?
Дмитро Піркл: Розвиватися. На прикладі Костянтинівки, звідки ми щойно приїхали, це видно: спочатку було побудоване скляне виробництво, а так як для виробництва скла потрібна була хімія, вони побудували хімічний завод. Дивлячись на динаміку, бельгійці зрозуміли, що можна побудувати завод тонкого скла і дзеркал. Це були гроші заради інвестування — вони суттєво розвивали Донбас.
Андрій Куликов: На півдні Бельгії розвинене вуглевидобування. Наскільки бельгійський досвід був переданий на Донбас?
Дмитро Піркл: Дуже багато шахт було розвідано, вони скуповували слабко розвинені шахти у місцевих підприємців, розвивали їх завдяки своїм технологіям, роблячи їх рентабельними. На той час це були найновітніші технології, які працюють, мабуть, і до сьогодення.
Олексій Бурлаков: Куди експортували готову продукцію?
Дмитро Піркл: Імпорт був обкладений великим податками, все спрямовувалось на розвиток внутрішнього ринку тодішньої Російської імперії. В Луганську і в Харкові були побудовані заводи, які випускали паротяги. На прикладі цих паровозів видно, що готова продукція не завозилась в державу, а виготовлялась тут на іноземні інвестиції.
Андрій Куликов: Можна сказати, що на Донбасі була Мала Бельгія?
Дмитро Піркл: Це не був виключно Донбас, це був і Криворізький басейн, в Харкові і в Одесі були бельгійські підприємства. Просто наше дослідження музею Яворницького стосувалося конкретно Катеринославської губернії, а туди входила і частина Криворізького басейну, і фактично весь Донецький басейн.
Бельгійці називали Донбас 10-ю провінцією Бельгії, і навіть російська преса підхопила цю думку, і також називала цю територію 10-ю бельгійської провінцією.
Олексій Бурлаков: Але ж там була представлена не тільки Бельгія?
Дмитро Піркл: Так, не тільки, але вона була найбільш показовою, та найбільш представленою своїми громадянами.