«Громадське радіо»
Ігор Розкладай, юрист Центру демократії та верховенства права, розповідає про порушення телеканалу «СТБ» та реакцію Нацради на них.
Ірина Славінська: Що сталося на «СТБ», якщо говорити мовою процедур, порушень і правил?
Ігор Розкладай: Насправді на «СТБ» сталося те, що мало статися рано чи пізно, тому що ця історія не є першою. 14 січня ми винесли рішення Незалежної медійної ради, щодо телеканалу «СТБ». Збіг в часі — це абсолютна випадковість. І це ще раз підтверджує те, що, власне, та проблематика, про яку говорять на «СТБ», це не є якийсь одиничний кейс.
Ірина Славінська: А про що було це рішення?
Ігор Розкладай: Це стосується програм «Один за всіх», «Битва екстрасенсів» та «Хата на тата». Рішення стосуються як самих передач, так і їх анонсів. До нас звернулася Національна рада з питань телебачення та радіомовлення дати оцінку цим анонсам і сюжетам.
Це було три епізоди. Один стосувався занадто жорстоких сцен насильства, коли в ефірі прямо показувалися трупи з вирізаними очима. Другий — коли в ефірі обговорювалися питання сексуального насилля в сім’ї, а третій — використання малолітніх для купівлі алкоголю. Ці передачі і їх анонси були в ефірі, і ми, переглянувши їх, визнали порушення, тому що як мінімум це не відповідає вимогам законодавства щодо захисту дітей, а це, власне, одна з тих речей, яка на міжнародному рівні завжди захищається на найвищому рівні. Якщо ми дорослі, в принципі, можемо дивитися що завгодно, то коли ми говоримо про дитячий час, є певні вимоги, встановлені нашим законодавством. Тому ми винесли відповідне рішення, яке якраз зараз публікується.
Ми почали розглядати цей кейс ще в листопаді, але такі справи потребують детального вивчення і обговорення, тому рішення було винесено тільки зараз.
Якщо говорити про останній сюжет, що стосується програми «Битва екстрасенсів», то рішення Нацради по ньому поки що нема. Я переглянув принаймні один уривок, який був на «Детекторі медіа».
Ірина Славінська: Давайте його опишемо.
Ігор Розкладай: Це відбувалося у формі квесту, коли екстрасенс ходить по якомусь приміщенню і має вгадати, хто стоїть за стіною, що там за людина. Там стояли російські військові. Про одного говорили, що він воював в Чечні, а інший сказав, що це більш свіжа війна. Його спитали: «Це Сирія?» Він відповів: «Ні, це Україна». Далі були коментарі, що він дійсно воював на Донбасі. Власне, саме це і викликало обурення. Більше того, наскільки я розумію, було продовження в самій програмі, де він більш детально описував, що він там робив. І це викликало обурення у глядачів.
Мене приємно вразили реакції як самого каналу, так і регулятора. Тобто те, що канал все ж таки зреагував — це добре. Це показує, що принаймні є межа, за яку не заходить телеканал «СТБ», попри всю його історію скандалів протягом останніх років. І те, що регулятор так само швидко на це відреагував і буде розглядати це на цьому тижні — це теж досить правильно.
Важко сказати, наскільки Нацрада буде враховувати всі обставини справи: і те, як зреагував канал, і те наскільки був жорсткий контент. На жаль, я не бачив всього відео, але воно як мінімум може потрапити під заборони, які вносилися законом про внесення змін до деяких законів щодо захисту інформаційного теле- радіопростору, які, в принципі, забороняють пропаганду будь-яких силових органів та їх частин країни-агресора. Власне, цим же законом було визнано, що агресором є Російська Федерація, тому як мінімум ознаки порушення є. Наскільки вони серйозні і наскільки вони матимуть за собою наслідок: або штраф, або оголошення попередження — це вже буде вирішувати Нацрада.
Лариса Денисенко: Як взагалі подібний контент міг з’явитися в програмі? Це закуплений контент, але, наскільки я розумію, його мають переглядати до трансляції в ефір?
Ігор Розкладай: По ідеї, так.
Лариса Денисенко: Але могло бути і таке, що його недодивилися.
Ірина Славінська: Але з цієї програми все ж таки були вирізані певні фрагменти. Наскільки я розумію з публікації Галини Скляревської на «Детектор медіа», там було кілька епізодів, які були на російському телебаченні, але не потрапили в український ефір.
Ігор Розкладай: Насправді це, я б сказав, питання етики і моралі: наскільки етично взагалі використовувати такий контент, де присутні російські військові, незалежно від того, що вони там роблять. Тобто сам факт наявності агресії, відповідно, демонстрація протилежної сторони — це приблизно так, якби, наприклад, Російська імперія свого часу показувала якісь позитивні сюжети, як бійці Австро-Угорщини граються з котиками.
Ірина Славінська: А якщо цю етичну проблему перевести на мову процедури? Адже, наскільки я пам’ятаю, в українських законах є певна норма, яка регламентує цю ситуацію з показом російських військових.
Ігор Розкладай: Власне, я зацитував закон, згідно з яким, по суті, всі силові органи країни-агресора забороняється транслювати на українському телебаченні. Потрібно, щоб Нацрада зробила аналіз, наскільки пропорційно те, що було показано, до санкцій, які потрібно застосувати проти каналу. Очевидно, якщо там не дуже сильне порушення, то все обмежиться попередженням. Якщо порушення більш серйозне і все показується, як «бравий солдат, який воював на Донбасі», то, очевидно, що тут уже шкода більша, відповідно, і Нацрада має реагувати жорсткіше. В цьому її повноваження регулятора.
Це те, чого ми добиваємося багато років. Регулятор має не просто роздавати ліцензії, але й реагувати на такі суспільно важливі теми та дискусії. І вона має правильно на це реагувати, не шаблонно, зважаючи на всі обставини, і тоді вже приймати рішення.
Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, чи можуть загалом подібні ігрові шоу бути відеофіксацією факту того, що російські військові воювали на окупованій території України. Чи можна це використовувати як доказову базу?
Ігор Розкладай: Тут питання в тому, чи це є ігровим шоу, тобто чи це лише постановка, імітація, чи це справжні учасники, військові, які говорять про реальні факти? Тобто найбільша проблема — довести, що це не ігрове шоу, а реальні історії.
Це більше можна розглядати в контексті прихованого чи неприхованого визнання Росією того, що вони беруть участь у цьому конфлікті. Я думаю, що такі сюжети важливо використовувати, можливо, навіть не в контексті конкретних персоналій, а взагалі як сам факт того, що Росія так чи інакше через свої програми визнає, що вони в тому чи іншому вигляді були присутні на Донбасі.
Лариса Денисенко: Ну і взагалі використання подібних тем і персонажів в розважальному сегменті теж про багато чого свідчить.
Ігор Розкладай: Так, це загальне ставлення країни до ситуації.
Ірина Славінська: Якщо говорити про процедуру, як Нацрада буде впроваджувати санкції стосовно «СТБ», чи потрібна якась спеціальна заява, для початку розгляду справи чи достатньо лише самого факту і розголосу у суспільстві?
Ігор Розкладай: Факту достатньо. У Нацради є моніторинговий відділ. Вони вже дали доручення всередині апарату розглянути цю ситуацію і підготувати певний правовий висновок. Юридичний відділ Нацради має надати членам Нацради проект цього висновку, тобто як регулятор мав би відреагувати у цій ситуації.
Тому загальна процедура така: фіксація, аналіз, підготовка проекту і після цього обговорення ситуації та санкцій членами Нацради.
Лариса Денисенко: Якщо згадати кейси щодо насильства щодо дітей. Ваш висновок стосовно програм «Хата на тата», «Один за всіх», як це має розвиватися далі і що загалом має зробити канал?
Ігор Розкладай: Власне, ми є громадським органом, тобто ми надаємо свою оцінку, яка базується на стандартах, законодавстві та міжнародних актах, і в цьому ми трохи відрізняємося від суто етичної сфери, тому що ми все-таки розглядаємо справи і в контексті етики, і в контексті законодавства. Ми цей висновок надаємо регулятору і, наскільки я розумію, його невдовзі буде розглядати регулятор. Він буде дивитися на наші аргументи і може їх використати у своїх рішеннях, і така практика вже існує. Тобто ми надавали свої оцінки певним передачам, і Нацрада, відповідно, ухвалювала рішення, зазвичай, це було оголошення попередження.
В ідеалі, канали повинні замислитися, наскільки далеко вони готові зайти в гонитві за рейтингами, і, очевидно, в цій ситуації каналам треба було б домовитися між групами про певну межу, за яку не треба заходити.
Очевидно, якщо хтось один буде заходити за цю межу, інші будуть змушені підтягуватись, тому що вони втрачають рейтинги, а вони потрібні каналам, тому що це їхня реклама, а реклама — це, по суті, основний вид доходу.
Якщо канали домовляться, тоді може бути певне виправлення. Ми в цьому плані їм лише підказуємо і говоримо, чого не може бути. Так, є важливі теми, і навіть, говорячи про ці три передачі, тематика сексуального насильства в сім’ї і використання малолітніх в купівлі алкоголю — важливі, на це не можна закривати очі, але як це показати, коли, в який час — отут важливо чітко ставити фільтри і розуміти, що щось треба показувати лише після 23-ї години, як цього вимагає законодавство. Щось, можливо, можна показати і раніше, але тоді певні сцени мають бути прибрані, особливо лексика. Насправді, в ідеалі, такі передачі мали б готуватись професійним психологом.
Лариса Денисенко: Наскільки працюють юридичні служби телеканалів, і чи переглядають юристи контент перед його трансляцією в ефір?
Ігор Розкладай: Питання в тому, наскільки юристів слухають ті, хто приймає рішення. Я чітко розумію, що над ними стоять люди, які безпосередньо ухвалюють рішення. Юрист може попередити, і вже, відповідно, менеджер чи головні редактори ухвалюють остаточне рішення.
Ірина Славінська: Чи можна оцінити, скільки програм або іншої продукції інших телеканалів і того ж «СТБ» залишаються поза увагою і Незалежної медійної ради, і Національної ради з питань теле- і радіомовлення. Я пригадую колонку Алли Скляревської, вона наводить приклад програми на «Інтері» «Следствие ведут с Леонидом Каневским», там, де ідеться про блискучі розв’язання злочинів радянськими та російськими міліціонерами. Гіпотетично, наскільки я розумію, згідно з законом, на який ми посилалися, це теж позитивне відображення російських спецслужб, військових, міліції і так далі.
Ігор Розкладай: Власне, це може бути порушенням і антикомуністичного закону, і підпадати під закон, про який ми говорили. Глорифікація слідчих, при чому там, де вони особливо не боролися з реальним криміналом, а там, де вони працювали з дуже сумнівними справами, може бути дуже серйозним порушенням.
Канали дуже люблять нагнітати емоції, показувати більше криміналу, і це насправді дуже небезпечна тенденція, особливо, в наш дуже емоційно нестабільний час, коли у нас іде війна, яка впливає на кожного. Тому телеканали мали б більш уважно ставитися до інформаційного простору і не висмоктувати з пальця інформаційні приводи там, де цього не потрібно.
Очевидно, що є якась базова злочинність, яка була, є і буде, але, очевидно, що каналам треба звертати увагу на найбільш яскраві та суспільно важливі теми. Це вже на межі закону етики. Цей фільтр має встановлюватися каналами і певними етичними кодексами. Можливо, каналам це треба обговорити між собою, тому що, якщо на це не буде реакції, я не виключаю, що знайдеться якийсь народний обранець, який вирішить більше посилити норми законодавства і встановити більш жорсткі вимоги. Це завжди так. Якщо немає саморегуляції, починає включатися держава, і це не завжди добре.
Ірина Славінська: До чого можуть змусити телеканали рішення такого роду, як, наприклад, рішення Незалежної медійної ради?
Ігор Розкладай: Як мінімум такі рішення мають спонукати телеканали переглянути свою політику. В цьому, в принципі, і є наш позитив, що ми не обкладаємо санкціями, а говоримо, що є проблема і з нею щось треба робити. І ми даємо, власне, можливість самостійно так чи інакше вирішити цю проблему. Звісно, якщо цього не відбувається, регулятор може в будь-який момент взяти наш висновок або висновок будь-якого іншого фахівця і застосувати санкції. Це може бути або штраф, або попередження, а якщо порушення будуть накопичуватись, то там може бути і ліквідація ліцензії.