КСД
Андрій Кобалія: Книга «Історія українського війська» вийшла на початку вересня і незабаром вже буде в книжкових крамницях. Яка основна ідея книжки? У ній зазначено, що вона видана у 80 річницю книжки Івана Крип’якевича, це означає, що за 80 років не було жодної книги з цієї тематики?
Василь Павлов: Якщо говорити про передісторію видання цієї книги, то треба виділити кілька етапів. По-перше, так, книга видана до 80 річчя книжки під загальною редакцією видатного історика Крип’якевича, яка була видана видавництвом Івана Тиктора у 1936 році у Львові. Сказати, що наша книга перша за 80 буде невірно. Сама книга Крип’якевича пережила кілька перевидань; перше після Другої світової за редакцією Льва Шанковського, де був доданий розділ присвячений УПА.
Вдруге книга перевидавалась наприкінці 1980-х, на початку 1990-х. У 1992 році львівське видання «Світ» видало її у науковому вигляді з коментарями та передмовою. У 1995 українські історики написали своєрідне продовження під такою ж шапкою «Історія українського війська», куди були додані сюжети, які з тих чи інших причин не увійшли до першого видання. Додано про українські радянські формування 1920-х,1930-х, розгорнутий сюжет про УПА та українську армію доби незалежності. Було також кілька спроб видати історію Збройних Сил України, але вони не набули широкої популярності серед населення.
Безпосередня мета книги – це надання інформації щодо історії українського війська; і тих, що увійшли до книги Івана Крип’якевича, і тих, що були згадані в інших працях. Книга видана з сучасними реконструкціями, кольоровими ілюстраціями. Інформація викладена у науково-популярній формі для того, щоб книга мала і наукове значення, і читалась пересічними громадянами.
Андрій Кобалія: Яка хронологія історії війська? Це історія військових утворень на території України чи історія українських військових формувань?
Василь Павлов: Питання назви та змісту непросте. Можна було назвати «Воєнна історія України», але якщо ми назвали б її так, то пласт, який ми мали б охопити просто величезний. Щодо хронології, то це від початків військової справи за доби неоліту (6-4 тисячоліття до нашої ери прим. ред.) і до останніх подій на Сході України. Звичайно, ми не розглянули усього. Деякі сюжеті не потрапили у книгу з політичних міркувань або через їхню неопрацьованість. Ми сподіваємось, що книга перебуватиме у постійному розвиткові. Після того як мине шквал критики у наш бік, ми плануємо працювати над покращенням книги, додаванням нового матеріалу.
Андрій Кобалія: Ви згадали, що деякі сюжети та частини нашої історії не були включені. Що це за сюжети? Я бачив, що у книзі є опис армії УНР, але немає тих самих махновців. У розділі про Другу світову є про УПА, але немає згадок про Червону армію. Українці у Другій світовій також воювали у лавах французького Супротиву, американці та канадці українського походження були у складі армій США та Канади.
Василь Павлов: Ви зараз якраз і згадали два проблемі сюжети ХХ століття. Махновщина – це військовий рух, який мав власні особливості озброєння та військового мистецтва. Є розділ присвячений українським повстанцям. Махно там не присутній як окремий персонаж через те, що Нестор Махно ніколи не боровся за українську державність. Він був анархістом, його погляди не співпадали з українськими державниками. До того ж він певний час воював у союзі з військами радянської Росії проти УНР.
Українці були у арміях усіх воюючих сторін. Чи були українці в американських арміях об’єднані в один підрозділ? Ні. Чи були українці в британських арміях об’єднані в один підрозділ? Ні. Чи були українці в радянських арміях об’єднані в один підрозділ? Ні. Вони мали назву територіальну. «Український фронт» мав таку назву лише через те, що діяв на території України. І це була політична акція з метою мобілізації патріотичного потенціалу українського населення. Так само про українські військові формування у складі Вермахту та СС, чи були вони українськими? Ні. Як сприйме населення наявність двох окупаційних армій у цій книзі?
Андрій Кобалія: У книзі є окремий розділ про військо Кримського ханства.
Василь Павлов: Це щось нове для пересічного громадянина. Дійсно, Кримське ханство, кочовики у нас завжди асоціюються з образом ворога, з яким ми постійно боролися. Це не зовсім так, а в ситуації, в якій ми опинились зараз кримські татари на території АР Крим виявились чи не єдиними прибічниками збереження цієї території у складі України. Тому цей розділ це свого роду шана тим українцям кримськотатарського походження, які не зрадили. Звичайно, у нас були конфліктні сторінки, ми воювали один проти одного. Багато українців полягло у боротьбі з Кримським ханством, багато кримчаків полягло захищаючи свою землю від козацьких походів. Це не для кого не є таємницею. Перші перемоги Хмельницького у 1648 році були б неможливі без кримської кінноти. Так само і битва 1659 року під Конотопом. У книзі є ілюстрація татарського мурзи після битви під Конотопом.
Ця книжка є першим кроком. Вона мала з’явитись хоча б 20 років тому. Питання чому це не було зроблено, то питання до наших попередників. За короткий період ми маємо пройти довгий шлях. Зробити місток від історії українського війська до воєнної історії України. Якщо ж ми говоримо про історію українського війська, то ми маємо обмежитись короткою групою сюжетів: давньоруське військо, дуже умовно козацьке, військо доби перших визвольних змагань (1917-1921, війська УНР прим. ред..), війська УПА і сучасні збройні сили. Воєнна історія України дає змогу включити велику кількість сюжетів, котрі зможуть пояснити нашу історію громадянам з Півночі, Центру, Заходу, Сходу, Півдня.
Андрій Кобалія: Ви згадували останній розділ – про сучасні Збройні Сили України. Про що цей розділ, звідки бралась інформація? Хто автор?
Василь Павлов: Цей розділ з’явився завдяки нашому співробітництву з Академією сухопутних військ. Писав його доктор історичних наук – Андрій Харук, людина яка фахово займається сучасною воєнною історією. Розділ охоплює період від створення ЗСУ у 1991 році і до проведення АТО. Автор також підготував підручник з такою ж назвою для курсантів цього училища. Стосовно фотографій, то вони потребують доробки, але серед реконструкції є український вояк на блокпосту на Сході України навесні 2014 року в тому камуфляжі, в якому він був і з тією ж зброєю. Наступна реконструкція це боєць добробату під час боїв за Маріуполь. І остання реконструкція – це узагальнений вигляд кіборга під час оборони Донецького аеропорту.
Андрій Кобалія: Читачі попередніх книг, до яких долучився Лікбез. Історичний фронт говорили про погану якість паперу та ілюстрацій. У цій книзі акцент робиться на оформлення, зміст чи все одразу?
Василь Павлов: Це є певною мірою репрезентативне видання. У неї дуже якісний папір та поліграфія. У неї гарна обкладинка і 40 кольорових ілюстрацій від давнини до 2015 року і більше 300 ілюстрацій по всьому тексту. Книга має привабливий зовнішній вигляд, цікаве