Громадське радіо
«Там є дослівне формулювання, суть якого полягає в тому, що взагалі потрібно звернутися до правоохоронних органів і розібратися, чому ця громадянка обманним шляхом намагається здобути собі якісь вигоди. При тому я писала в пості, що навіть наші окупанти-росіяни знають, чим я займаюся, неодноразово в своїх новинах і на сайтах писали, яка страшна «бандерівська карательниця», — розповіла Марія Берлінська. У студії Громадського радіо також юрист Масі Найєм.
Ірина Славінська: Нагодою для розмови став допис Марії Берлінської, відомої волонтерки та доброволиці, аеророзвідниці, від 27 листопада в якому йшлося, що вона в судовому порядку намагалася отримати щось, щоб юридично затверджувало, що вона була на фронті як доброволець (не йшлося про отримання статусу УБД). Що сталося в суді?
Масі Найєм: Марія просила встановити факт того, що вона була учасником бойових дій. Вона не просила давати статус УБД, який за собою згідно закону тягне певні пільги. А їй це потрібно було задля фіксування факту, що вона дійсно щось робила в цій війні.
Ірина Славінська: Тут йдеться про якусь моральну сатисфакцію?
Масі Найєм: Так, суто моральна. Я розумію її, бо вона дійсно доброволець, не була військовослужбовцем. І рано чи пізно постане питання: хто ти є і що ти робила там? Що і підтвердив апелянт, юрист Міноборони, яке прямим текстом написало, що треба подивитися, чого вона там була і чим займалась.
Ірина Славінська: Які конкретно запитання чи закиди звучали з боку юристів із Міноборони?
Масі Найєм: Є така тактика маніпуляції, що ви кажете щось хибне, а потім на підставі цього повністю будуєте свій захист. Хибним стало те, що було припущення, що Марія це зробила задля отримання статусу УБД. Після цього припущення перейшли на закон, в якому чітко прописаний порядок отримання статусу УБД добровольцями, і, здається, в пункті п’ятому того положення чітко прописано, що саме має дати доброволець, щоб Міноборони дало йому УБД. Після припущення, що вона це зробила заради отримання статусу, було безліч дивних речей, які вона не просила.
Ірина Славінська: Суд далі розглядав цю історію з огляду на те, чи є всі потрібні для отримання статусу УБД документи?
Масі Найєм: Так. І тому була відмова. Перша інстанція підтвердила факт її присутності на війні, участі в бойових діях. Відомо, що в добровольчих батальйонах, як і в звичайних, не завжди накази письмові, вони усні. Приходили свідки, які казали, що вона дійсно там була і таке інше. І потім суд першої інстанції виніс рішення відповідно тих доказів, які були надані. Але суд апеляційної інстанції вже надав те, що перекрутили Міноборони України в обличчі пані з юридичного відділу.
Ірина Славінська: Маріє, про що тобі йшлося, коли ти йшла до суду, щоб отримати юридичне підтвердження свого перебування на фронті, але не статусу УБД?
Марія Берлінська: Це було логічно і адвокат мене переконав, що час отримати якесь юридичне визнання. З ним далі можна робити що завгодно: як правонаслідок воно може дійсно далі мати статус УБД; його можна повісити під скельце на стіну і тішитись рішенням, що держава тебе визнала.
Можна будь-що з ним робити, але факт полягає в тому, що держава офіційно рішенням суду визнає, що дійсно людина там перебувала. Я пішла таким шляхом, тому що я прийшла добровольцем і ніяких письмових розпоряджень не було. Але були свідки, фото, відеодокази. Коли я побачила апеляцію, я була просто вражена. Я не думала, що може бути такий рівень цинізму, такі формулювання.
Ірина Славінська: В апеляційний суд подала сторона Міноборони?
Марія Берлінська: Так. Із, м’яко кажучи, некоректними формулюваннями, а відверто кажучи — це просто «дно».
Ірина Славінська: Яке формулювання найбільше вразило?
Марія Берлінська: Там є дослівне формулювання, суть якого полягає в тому, що взагалі потрібно звернутися до правоохоронних органів і розібратися, чому ця громадянка обманним шляхом намагається здобути собі якісь вигоди. При тому я писала в пості, що навіть наші окупанти-росіяни знають, чим я займаюся, неодноразово в своїх новинах і на сайтах писали, яка страшна «бандерівська карательниця».
Ірина Славінська: Станом на 2014-2015 у тебе не було можливості легалізуватися на фронті?
Марія Берлінська: В 2014 році про те взагалі не йшлося. Була ситуація, що потрібно було просто брати і працювати. Взагалі в нас не було такого поняття як учасник бойових дій. У нас не було поняття претендувати в подальшому на щось. Не йшлося про зарплатню в принципі. Зараз це дійшло до абсурдної стадії. Ми піднімали розмову про те, скільки є учасників бойових дій, які приїжджають і які не мають ніякого стосунку до того: прийшли, зробили селфі з танчиком. Зараз там просто з Генштабу йде паломництво. Вони приїжджають у Часів Яр на кілька місяців, сидять, перебирають папірці — і отримують «учасника». Вони, насправді, учасники щурячих перегонів.
Ірина Славінська: Отримання статусу УБД — це складно?
Масі Найєм: Я отримував довідку УБД і я пам’ятаю, як у нас це було станом на лютий 2016 року, коли ми ще не виходили на бойові, це було дуже складно для третьої хвилі. Коли ми пішли на бойові, в мене навіть фотографія вирізана з Інтернету, бо просто не було часу робити фото і кудись їхати. Тим не менш, коли отримали наказ про демобілізацію, нам віддали УБД і я навіть не знав, як і хто це робив. Але я знаю точно, що проблеми в інших були. Насправді, згідно закону, мені здається, УБД отримувати куди легше, ніж отримувати будь-які висновки ВЛК з приводу поранень і таке інше. Мені здається, зараз взагалі нема проблеми з отриманням УБД військовослужбовцями. Що стосується добровольців, там дійсно можуть виникати складнощі.
Ірина Славінська: У людей із бойовим досвідом, як у Марії Берлінської та інших, можуть виникати проблеми на цьому шляху?
Масі Найєм: Можуть виникати. Але це більше питання окремих посадових осіб, а не питання того, що це неврегульовано або Міноборони закинуло це кудись на самовирішення.
Ірина Славінська: Це залежить від того, як працює місцева влада чи на якому рівні? Яка інституція це робить?
Масі Найєм: Я знаю, що є відповідна комісія при МОУ, яка вирішує, чи давати статус УБД . До неї приходять документи. Але перш ніж документи доходять, тих добровольців певні посадові особи (куди подаються ці документи), як мінімум, змушують ходити навколо, запитуючи документи, яких і нема в тому положенні.
Ірина Славінська: Після допису на Фейсбуці, наскільки я розумію, був дзвінок з Міноборони. Про що?
Марія Берлінська: Я взяла слухавку, мені сказали: «Добрий день. Це Степан Тимофійович Полторак». Він сказав кілька речень: я вам не ворог, все це неправда, це не мої розпорядження, приходьте — поговоримо конструктивно. Я сказала: «Окей».
Ірина Славінська: Ти вже була на цій зустрічі?
Марія Берлінська: Ми були на зустрічі з Масі й з Андріанкою (Андріана Сусак — ред.). Я покликала двох людей, яким я довіряю, з обома познайомилась на війні. Мені було важливо, щоб ми були командою. Такі зустрічі, я вважаю, мають проходити при свідках. Я мала рацію, бо з міністром прийшло ще сім чоловік.
Ірина Славінська: Про що говорили?
Марія Берлінська: Зайшов міністр, привітався зі всіма. Ми сіли за круглим столом. Міністр сказав: «Добрий вечір, Маріє, які там у тебе проблеми, розповідай». Я саркастично зауважила: «Ми тепер вже перейшли на ти?» Міністр дещо розгублено сказав: «Ну давай на ти». Я кажу: «Тоді слухай». І розповідаю ситуацію. Після цього ми поступово вийшли на якийсь конструктивний діалог. Я дуже сподіваюся, що проводження цієї розмови відбудеться
Чому я пішла на цю зустріч? Йдеться не конкретно про мою справу. Я три роки була без будь-яких статусів чи визнання і спокійно проживу все життя далі. Для мене це не принципове питання. Але це принципове питання для багатьох добровольців, у котрих можуть бути поранення, втрата працездатності, багато дітей. Це страховка для людини, яка втратить або вже втратила здоров’я.
Йдеться про те, щоб моя історія стала прикладом того, що з нами не можна так вчиняти і не можна добровольців, які були безпосередньо задіяні, потім пробувати звинуватити в чомусь, ледь не в шахрайстві, не можна спілкуватися у таких формулюваннях, як там було в цій апеляції. А по-друге, щоб створити прецедент для того, щоб люди відчували, що цей коридор відкритий. І він відкритий не тільки для синків генералів, які приїжджають в Часів Яр папірці кілька місяців поперебирати, і їдуть з цими «корочками», а він відкритий для справжніх добровольців, які за всі ці роки не змогли пробити цю стіну.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.