«Громадське радіо»
21 березня 2017 року в Києві відбудеться конференція «Одностатеве партнерство в Україні: сьогодні та завтра», де буде обговорюватися виконання урядом пункту Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року стосовно розроблення законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар.
Про те, що таке «цивільне партнерство» і які права врегулює відповідний законопроект, розповідає юристка Ольга Поєдинок.
Ірина Славінська: Термін «цивільне партнерство» виник в публічному обговоренні не так давно. Вперше я звернула на нього увагу в українському контексті, коли ЛГБТ-активісти на гребені обговорення можливості чи неможливості укладання шлюбів і нормального впорядкування майна озвучили альтернативу, яка існує в багатьох країнах, — цивільне партнерство.
Лариса Денисенко: Яка з цим ситуація в Україні? Я знаю, що минулого року був підготований законопроект, який намагався узагальнити та підняти цю проблематику.
Ольга Поєдинок: За кордоном є практика укладання цивільних партнерств і договорів, що врегульовують відносини подібно до цивільних партнерств. Україна тривалий час ухилялася від обговорення цього питання. Але суспільна дискусія інтенсифікувалася у зв’язку з прийняттям плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020. Відповідно до стратегії в 2017 році Кабмін повинен розробити законопроект щодо зареєстрованого цивільного партнерства як для одностатевих, так і для різностатевих пар.
Цей законопроект повинен передбачити правовідносини, пов’язані з майном: спадкування, володінням майном. Окрім того, повинен передбачати право непрацездатного партнера отримувати забезпечення від працездатного партнера. В сфері кримінального процесу — право не свідчити проти свого партнера в рамках кримінального провадження.
Пропонується скорочений варіант шлюбу, що обмежуються лише певними сферами правовідносин
Лариса Денисенко: Коли хтось з людей, які зустрічаються (не перебувають в цивільному партнерстві і мають неоформлені стосунки), мешкає за кордоном або має інше громадянство, як ти можеш запрошувати людину, як хто?
Ольга Поєдинок: В моїй адвокатській практиці був випадок, що людина не могла пояснити, хто вона така. Це була різностатева пара. Вона не могла пояснити у британському посольстві, хто вона. Використала ту термінологію, що застосовується до людей, які перебувають у цивільному партнерстві в його британській версії (в нас це фактичні шлюбні відносини). І через це особа не отримала візу — вона не змогла співвіднести і провести належну аналогію між її юридичним статусом по відношенню до свого співмешканця із таким, що існує у Великій Британії.
Ірина Славінська: Різностатева пара, яка мешкає разом без документального оформлення, має шанси в українському правозастосуванні довести, що вони не чужі люди, які разом прийшли в офіційну установу і чогось вимагають?
Ольга Поєдинок: В основному, ці питання розглядаються в судовому порядку, коли людям треба поділити майно, коли вони припиняють жити разом чи треба довести походження дитини (як правило, йдеться про встановлення батьківства).
Якщо йдеться про звернення до інших органів (не судових), скажуть: «хто ви такі?» Ці правовідносини є незахищеними, їх треба доводити в судовому порядку і лише потім йти з цим рішенням куди потрібно.
Саме тому я кажу: коли йдеться про шлюб, цивільне партнерство — для мене це не спосіб захиститися від свого партнера і передбачити, як він поведеться, коли пройде кохання чи ще щось. Це спосіб захистити свої стосунки від суспільства; дати сигнал суспільству, державним органам, бабусям перед під’їздами і заявити: «ми — пара, в нас є такі відносини, вони визнаються державою» і закрити двері.
Лариса Денисенко: Які моделі функціонують в інших країнах?
Ольга Поєдинок: Варіантів дуже багато і вони дуже індивідуальні. Я б розділила на дві групи:
Перша група (для одностатевих і різностатевих пар) — це скорочена версія шлюбу. Це той варіант, що пропонується в Україні. Другий варіант — цивільне партнерство (або інститут з будь-якою іншою назвою) — фактично той самий шлюб, але для одностатевих пар.
Лариса Денисенко: За обсягом прав, які захищаються, вони однакові?
Ольга Поєдинок: Ні. В кожній державі це індивідуально. Тим не менш, якщо друга модель — це шлюб (який з тих чи інших причин не може називатися шлюбом), де обсяг прав і обов’язків такий, як і в звичайному шлюбі. Якщо йдеться про модель скороченого варіанту шлюбу — це менший обсяг прав та обов’язків, які можуть обмежуватися, як в нашому випадку, майновими відносинами і правом не свідчити.
Ірина Славінська: Три роки тому Франція легалізувала одностатеві шлюби, які можуть укладатися за всіма офіційними процедурами, що існували раніше лише для різностатевих пар. Але з 1998 року там вільно існував варіант цивільного партнерства — ПАКС. І великим «сюрпризом» для правозахисників, які займалися ЛГБТ-тематикою, стало відторгнення і конфлікт, який спровокувало рішення про дозвіл одностатевих шлюбів. Хоча до того можливості регулювати стосунки в одностатевих парах існували. Чому шлюб як категорія такий дражливий?
Ольга Поєдинок: Зазвичай, шлюб відкриває двері до всиновлення, доступу до репродуктивних технологій — те, що пов’язано з дітьми. А діти — це в нас питання публічно-правове та дражливе для суспільства. Як мені здається, в Україні основні побоювання саме через це. В нас кажуть: «будуть одностатеві шлюби, такі пари зможуть всиновлювати дітей». Коли пояснюєш навіть колегам-юристам, що це буде вельми обмежена сфера правового регулювання, вони починають ставитися до цього більш ліберально.
В Україні модель цивільного партнерства стала компромісом, який хоч якось зміг примирити наше суспільство з ідеєю, що потрібно ввести в рамки правового поля відносини, які існують у суспільстві.
Ірина Славінська: Коли ми говоримо про цивільне партнерство як те, що уможливлює примирення, то кого з ким?
Незнання того, в чому полягає ідея цивільного партнерства, породжує міфи
Ольга Поєдинок: З одного боку, правозахисна спільнота у найширшому розуміння слова, з іншого, — представники так званих традиційних чи сімейних цінностей, релігійних цінностей. Традиційні цінності та прогресивні цінності — скажімо, два табори. А представляють їх, з одного боку, і громадські організації, які борються за традиційні та сімейні цінності, і релігійні організації, з іншого ж боку — широка правозахисна спільнота.
Лариса Денисенко: Чи враховує інтереси та захист дитини майбутній законопроект або концепція цивільного партнерства?
Ольга Поєдинок: По-перше, потрібно побачити законопроект, адже, так розумію, остаточної версії нема. По-друге, щодо рівності прав в участі у вихованні дитини, цими рівними правами наділені, в першу чергу, батьки дитини, зазначені в свідоцтві про її народження.
В плані дій нічого не вказано про дітей. Мені здається, так було зроблено спеціально, щоб ще більше не розбурхувати суспільство. Але побачимо, що буде в законопроекті. Але, якщо люди живуть в одному помешканні, навіть якщо другий дорослий не є юридичним, біологічним батьком чи матір’ю дитини, такий дорослий бере участь в процесі виховання, іноді наіть вирішальну. Окрім того, можуть бути екстремальні ситуації, коли людина залишається сам на сам з дитиною, в якої є якась травма, і потрібно приймати рішення медичного характеру. Тому, звичайно, це питання потребує врегулювання.
Ірина Славінська: Який гіпотетичний час очікування — коли можна буде говорити про текст, голосування, обговорення законопроекту чи концепції цивільного партнерства?
Лариса Денисенко: І наскільки ухвалення одного закону потягне за собою внесення змін до інших, чи планують це подавати в пакеті?
Ольга Поєдинок: Не знаю, чи в пакеті, хоча так було б логічніше. В плані дій зазначено, щоб Кабмін запропонував відповідний законопроект в 2017 році (якщо не помиляюся, другий квартал). Звичайно, відповідні зміни будуть потрібні, щонайменше, до Сімейного кодексу, Цивільного кодексу та Кримінального процесуального кодексу.