Декілька цікавих фактів про традиційні українські колядки розповіли Катерина Єфремова та Андрій Левченко із культурно-мистецького проекту «Рись», а також поділилися своїми міркуваннями щодо того, як зберігати народну творчість, не перетворюючи її на шароварщину.
«Є популярна думка, що колядки були лише на якійсь певній території України (часто це стосується Гуцульщини). Але колядки були абсолютно по всій території сучасної України, їх співали абсолютно всюди і вони трошки різнились. Не виняток – Донбас, Слобожанщина, абсолютно вся лівобережна Україна.
Є прекрасні колядки з Донецької та з Луганської областей. Хороший приклад тому – гурт «Божичі», вони співають дуже багато колядок саме звідти», – каже Андрій Левченко.
«Цей гурт дуже багато їздив у експедиції в села на східній Україні. Два-п’ять років тому вони ще записували колядки від бабусь, які живуть в цих селах. Здається, 20 січня в Музеї Івана Гончара буде концерт, де можна послухати цю музику», – додала Катерина Єфремова.
На заході люди живуть в горах, і там колядки йдуть ривками, вони швидші – начебто передають темперамент гірських жителів. Якщо говоримо про центр, де степ, – там вони більш розлогі, повільні. Те ж стосується і сходу України. Якщо ж говоримо про Полісся, там люди живуть в лісах і болотах – в них цей спів пронизливий і дикий. Він дуже красивий і архаїчний, – говорить Катерина Єфремова.
«З тих колядок, які зараз на слуху («Нова радість стала» та інші), найчастіше можна почути якісь релігійні, які розказують про те, як відбулось народження Ісуса Христа, вітають з Різдвом і зі святами. Але дуже поширеними є колядки, які співали для різних членів родини.
Приходили колядники в хату, їх запрошували і вони співали колядки для кожного члена родини. Тому є різні спеціалізовані види колядок, їх дуже багато – можливо, більшість саме таких.
Наприклад, є колядки для господаря та господині, є колядки для неодружених хлопця або дівчини. Можуть бути колядки для дітей, можуть бути більш специфічні – для хлопця, який на війні. На Поліссі є колядки для бортників – це люди, які займались бджолярством. У колядках для них співається про бджіл.
Якісь побутові речі теж відображались і це було дуже важливо, тому що раніше люди сприймали колядників як гостей з того світу. Коли вони приходили додому і бажали, було дуже важливим вислухати це побажання, – розповіла Катерина Єфремова.
«Зазвичай, коли чують народні пісні, то уявляють людей в шароварах і з гармошками. В Радянському Союзі використовували саме такий образ українця, людини, яка співає українські пісні. Насправді все це виглядає зовсім не так. І молоді люди з міст, як ми, вчаться співати ці пісні та організовують заходи.
Крім того, що ми їздимо в експедиції, організовуємо події, де люди можуть повчитися грати на традиційних інструментах або співати пісні.
Було б добре, якби зараз з’являлось більше популяризаторів, які розповідають про все це доступною мовою з власного досвіду, більше б людей знало про те, як воно насправді є, більше б цікавилось», – міркує Катерина Єфремова.
Слухаємо колядки з Київщини, Поділля та Полісся, а також дізнаємось, як записувати фольклор, у повній версії розмови в доданому звуковому файлі.