«Громадське радіо»
Які саме загрози становить війна для екології на Донбасі, ми запитаємо в Тетяни Тимочко, голови Всеукраїнської екологічної ліги
Тетяна Тимочко повернулася зі Святогірська Донецької області і була на місті падіння транспортного військового літка АН-26, який збили в 2014 році бойовики над Слов’янськом. Екіпаж цього літака рятував місцеве населення, відводячи вже палаючу машину подалі від Слов’янська та місцевих селищ до поля, але приземлитись вже не змогли — машина врізалась в сопку.
Героїчні пілоти: Олексій Потапенко, радист Володимир Момот, камандир корабля, який прийняв рішення виводити палаючу машину подалі від населених пунктів, Костянтин Могилко, і борт-технік Павло Дришлюк.
Тетяна Тимочко: Це дійсно був подвиг, тому що відстань, на яку вони відводили літак від місцевого населення, була дуже велика. Частина екіпажу не покинула бойову машину, рятуючи себе, а не дозволила йому впасти на голови місцевого населення ціною власних життів.
Вчора, коли з усієї України приїхали люди на конференцію зі збереження об’єктів природно-заповідного фонду, ми стояли на місті трагедії і розуміли, щоб могло статися, якби льотчики-герої не здійснили цей подвиг.
Дмитро Тузов: Ви спілкувались з очевидцями трагедії?
Тетяна Тимочко: Так, і саме найстрашніше, що вони розповідали — це коли частина людей кинулись гасити пожежу і намагалась чимось допомогти, а інша частина людей раділа. Це означає, що в країні живуть різні люди, і питання зараз полягає в тому як об’єднати країну так, щоби всі зрозуміли, що Україна — це їх рідна земля.
Олексій Бурлаков: Вы были в Святогорске. Расскажите, в каком состоянии находится парк Святые горы?
Тетяна Тимочко: Він є унікальним об’єктом природно-заповідного фонду України. Це величезна територія, де зберіглися масиви дубрав, яким 200-300-600 і 700 років. І таких дубів на території парку більше тисячі.
Крім того, перлиною і відзнакою цього парку є крейдяні гори, яких більше ніде немає, і крейдяна сосна, яка росте саме на цих горах — рідкісна.
Люди з Карпат були вражені, що такі лісові масиви збереглися саме в Донецькій області.
За сприянням проекту програми розвитку ООН і Глобального екологічного фонду була відкрита оновлена екологічна стежка, яка називається «Дубовий гай».
Однією з ініціатив конференції була ініціатива Всеукраїнської екологічної ліги відновити заплавні дуби, яких вже давно немає на Донбасі. Ми запланували восени цього року привезти дуби з усіх куточків України, і висадити велику ділянку, не менш ніж в тисячу дубів.
Також до нас приєднались наші колеги з національного природного парку «Меотиди», частина якого зараз знаходиться на окупованій території. І ці жахливо, тому що природні об’єкти не мають адміністративних і військових кордонів, і птахам, які прилітають туди на гніздування, не поясниш, що йде війна і вони можуть загинути.
Дмитро Тузов: Екологи говорять про катастрофу у зв’язку з затоплення шахт. Хтось приймає якісь заходи, щоб не допустити масштабної екологічної катастрофи?
Тетяна Тимочко: Ситуація залишається складною, з огляду на кілька обставин.
До війни саме ця територія була промислово освоєною: тут знаходилися шахти, промислові підприємства, заводи хімічної галузі — монстри забруднення. З огляду на воєнні дії, падіння виробництва, руйнацію багатьох підприємств, проблема загострюється. Адже на цих підприємствах знаходиться величезна кількість хімічних речовин, які були у ставках-накопичувачах, у хвостосховищах. Обстріли саме цих об’єктів становить серйозну загрозу.
Міністерство оборони знає поіменно всі ці об’єкти, і вони не є предметом обстрілу з боку українських військових, тому що ми знаємо, що це наша територія, на якій живуть наші люди. Наше завдання — захистити каїну, а не знищити її.
Бойовики, навпаки, не знають реальну ситуацію з цими підприємствами і загрозу хімічного забруднення. Та й в багатьох випадках вони можуть робити це навмисно.
Тому що, наприклад, Луганський патронний завод, який мав сучасне обладнання, вони повністю зрізали і вивезли. І в нас є десятки повідомлень про те, що найсучасніші підприємства зрізані і вивезені в Росію.
Олексій Бурлаков: Какие самые опасные в экологическом плане районы в Луганской и Донецкой области?
Тетяна Тимочко: Ми не називаємо ці об’єкти з питань безпеки людей. Але ми їздимо туди і працюємо з людьми. Наприклад, В сірій зоні є величезне підприємство, яке займається вирощуванням свиней, а відходи цього підприємства вже рік накопичуються в ставку-накопичувачу. До цього вони були на спеціальних полях, де знищувались та перероблювались на добрива.
Олексій Бурлаков: Требования к этим предприятиям, который сейчас работают в серой зоне, как-то поменялись?
Тетяна Тимочко: Вони змінилися, та на жаль, Міністерство екології природних ресурсів за весь час війни взагалі не приділяє уваги цим питанням, більш того, жоден міністр за три роки не був на Донбасі. І нинішній міністр також. Він не пройшов своїми ногами по цим територіям і не побачив тієї загрози від того ж свинокомплексу, і не знає, що у разі попадання туди снаряду, ми втратимо Сіверський Донець.
Але ніяких заходів не вживається, а потрібно розмінувати поля, які були раніше полями-накопичуваннями, і туди пустити всі відходи від цього виробництва і відвести загрозу від Сіверського Донця.
Не займається держава Україна екологічним контролем на цій території.
Дмитро Тузов: Ми запрошуємо в нашу студію міністра екології та природних ресурсів Семерака Остапа Михайловича.
Чи не відбувається на Донеччині та Луганщині неконтрольована вирубка лісів, користуючись тим, що війна все спише?
Тетяна Тимочко: Ліс був дуже потрібний для будівництва оборонних споруд. Також багато лісу постраждала від пожеж та бомбардування. Але є й частина лісу, яка під шумок вирубується на приватні потреби.
Та з огляду військових дій, на цих територіях це питання більш взято під контроль, ніж на решті територій, де також є проблема з вирубкою лісів.