Громадське радіо
Гості ефіру — керівниця проекту «Активізація громадянського суспільства шести областей України для подолання стереотипів та інтеграції ВПО «Декалог примирення» Ніна Хома, координатор проекту в Харківській обалсті Юрій Чумак та молода поетеса, переселенка з Луганщини Олена Ольшанська.
Михайло Кукін: Ніно, ви є автором ідеї?
Ніна Хома: Ні. Мені пощастило працювати з потужною командою. Ми зібралися у Львові і вирішили зробити для переселенців щось більше, ніж одноразову школу. Ми обрали шість областей, де можемо найбільше вплинути на цю проблему. Це Харківська, Донецька, Луганська, Львівська, Волинська та Івано-Франківська області. Ми вирішили добрати команду людей, які могли б у своїх громадах проводити певні заходи. Ми оголосили конкурс на «школу громадського активіста/активістки». Зголосилося багато людей, які хотіли б навчатися правозахисту. Після цієї школи учасники розійшлися по своїх громадах. Вони проводили заходи, присвячені переселенцям, недискримінації. Разом ми провели майже 50 заходів. Окрім того, ми видали книгу «Декалог примирення. 10 успішних історій українських переселенців». Також ми розробили книгу «Інноваційні візуальні методи вирішення соціальних проблем у громаді».
Михайло Кукін: Скільки з цих 10 переселенців тепер стали харків’янами?
Юрій Чумак: Три представники з Харківської області увійшли до книги. Один представник і дві представниці. Це наші знайомі.
Переселенці обрали Україну, хоча могли поїхати до Росії, залишитися на окупованих теренах. Чимало з них не тільки знайшли своє місце під сонцем. Ці люди, про яких ми пишемо в книжці, несуть щось світле і добре в маси.
Олександр Ратундалов є чарівником, ілюзіоністом. Він виступає з онукою перед дітлахами. Він — пенсіонер. Коли переїхав на нове місце, він вирішив дати нове життя своєму хобі.
Свiтлана Кобозєва не тільки стала дизайнеркою меблів, вона працює піар-менеджером благодійної організації.
Катерина Самарська-Сагайдаченко є музикою, співачкою. Вона розписує пряники, частку своєї продукції вона завжди відправляє на блокпости воякам.
Ніна Хома: Таких історій безліч. Це ті 10 людей, які вразили нашу команду, ми їх знаємо. Нам хотілося б про них розповісти.
Коли наш проект уже почався, ми були на Форумі видавців. З нами був колега із Запоріжжя. Він запропонував підтримати запорізьку делегацію і послухати юну поетесу. Ми не знали, що ця дівчина з Луганщини.
Олена Терещенко: Олено, ви з Луганська? Як ви заробляєте на життя у Запоріжжі?
Олена Ольшанська: Так. Півроку я була без роботи. Зараз я працюю в Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва. Там я організовую відкритий майданчик для творчих експериментів молодих літераторів. Це називається «Літературна штольня». Також я є координатором запорізького осередку всеукраїнського проекту «Безкоштовні курси української мови».
Олена Терещенко: Для вас успіх — це що?
Олена Ольшанська: Я більше орієнтуюся на те, щоб бути щасливою, а не успішною. Для мене важливіше, щоб я відчувала себе щасливою.
Коли ти не орієнтуєшся на успіх, він на тебе падає. Творчість була для мене терапією у складні періоди.
Скажу кілька слів про свою книжку. Це збірка віршів та каліграм «Перепрошивка». Вона була написана за перший рік мого життя у Запоріжжі, тому така назва. Мені довелося після переїзду навчитися по-новому дивитися на цей світ, по-новому любити життя і цінувати кожен день. Я ніби перепрошила свою свідомість. Книжка має три розділи. В розділі «Голка» містяться найбільш болючі вірші. В розділі «Нитка» ідеться про те, що лікує. «Шов» — це своєрідний підсумок, шрам, який лишається після загоєння рани.
Я прочитаю вірш, який закриває розділ «Голка».
Вам таке і не снилось досі,
Не показували в кіно:
Чужа ніч, чуже місто, осінь
Зазирає в чуже вікно.
Я не сплю, я не можу спати!
В цій осінній цупкій імлі
Мені сняться донбаські хати,
Терикони і журавлі.
Місто вранці зітхає тяжко,
Каже: «Біль свій віддай мені,
Моя мила донбаська пташко
Із поламаними крильми.
Я навчу тебе знов літати,
Не ховайся у сірий плащ.
Що розлуки і що нам втрати?
Сильна пташко моя, не плач!
Ось для тебе і небо синє,
І суцвіття земних доріг,
І Дніпро свої хвилі сиві
Котить прямо тобі до ніг».
Я вдихаю на повні груди
Кожен день, кожну мить нову.
Відболить. Я усе забуду
І по-справжньому оживу.
І коли поведуть дороги
В світ показувати красу,
Місто це на Дніпрі,
за порогами,
В серці власному понесу.
Перший наклад становив 300 екземплярів. За півроку він був розпроданий. Зараз вийшов друком другий наклад. Її можна замовити на сайті видавництва «Букрек» або в книгарні «Є».