До 1868 року ікебаною займалися лише чоловіки. Цікаві факти про традиційне японське мистецтво

Поспілкувалися з викладачкою школи ікебани Оленою Капрановою та її ученицею Анною Андрусенко, яка працює піарницею і, напевно, є єдиною працівницею офісного центру, яка ходить на роботу з секатором:

Анна Андрусенко: Я прийшла до ікебани, практикуючи інші традиційні японські мистецтва: сумі-є (живопис тушшю) і каліграфію. Одного зимового вечора, йдучи з заняття з каліграфії, я познайомилася в коридорі з Оленою Капрановою. Вона попросила допомогти їй з монтажем зимової виставки. Я пам’ятаю, що було дуже холодно, багато снігу, я зайшла в зал і побачила там багато робіт – і в той момент для мене настала весна. Я бачила раніше дуже красиві флористичні роботи, але ікебана – це зовсім інше. Мене настільки вразило те, що там відбувалося, що я одразу ж вирішила записатися на курси ікебани.

Григорій Пирлік: Олено, коли розпочався ваш шлях до ікебани?

Олена Капранова: Це було в 1990-му році. В тодішній Радянський Союз вперше приїхала майстриня Ямада Мідорі. Це було в Одесі. Вона демонструвала мистецтво ікебани й чайної церемонії. І мій чоловік перекладав на цих демонстраціях. Я познайомилася з нею і вона настільки мене вразила! Така тендітна жіночка, настільки гарні рухи, гарні композиції – я просто була здивована.

У 1994 році ми жили в Києві і запросили її сюди  показати це мистецтво більш широкому глядачу. Ми зібрали досить великий зал і вона показала мистецтво ікебани, чайної церемонії, гри на кото – традиційний японському інструменті.

Після того вона почала приїздити до Києва щороку й показувати своє мистецтво. Одного разу навіть показувала японські придворні танці.

Я дуже хотіла займатися ікебаною, але вона приїздила тільки раз на рік – трошки позаймаєшся, а далі продовжувати немає можливості. От ми посольству Японії весь час і набридали: ну зробіть нам, допоможіть якось. І в 1999 році зорганізувалася група, яка займалася ікебаною – курси ікебани при посольстві Японії, найкраща учениця Ямади Мідорі Анжела Лобастова почала викладати їх.

І з того часу я почала займатися постійно, а не раз на рік. Викладати почала в 2002 році. Трошки авансом, бо в Україні не було вчителів і мене підштовхували викладати, щоб розвивати це мистецтво. А взагалі, щоб почати виклади, треба отримати шість дипломів в школі Ікенобо – ці дипломи приходять з Японії.

Григорій Пирлік: Аню, люди, які не дуже тямлять в мистецтві ікебани, можуть ототожнювати флористику та мистецтво ікебани. В чому принципова різниця?

Анна Андрусенко: Ікебана – це заняття, яке містить у собі філософську складову, це певний шлях, на який ти ступаєш раз і йдеш ним. Ікебана дуже пов’язана з буддизмом, синтоїзмом. Це японське традиційне мистецтво аранжування квітів. У мене дуже багато друзів-флористів, вони роблять красиві речі, ми часто говоримо, в чому різниця. Все-таки найбільш принципова в тому, що в них немає такої філософської складової, як у нас.

Ікебану ти не перенесеш, ти маєш зробити її на місці, а флористичний букет можеш купити і поїхати з ним через усе місто

Олена Капранова: Якщо дивитися на композиції флористів та ікебани, одразу можна помітити, що в ікебані більше повітря, простору, немає скупченості, затиснутості.

Наша школа акцентує на тому, що треба відточувати, щоб композиція була чітка, точна, щоб кожна лінія, кожна квітка була на своєму місці, щоб вони не «штовхалися».

Григорій Пирлік: Я хотів би торкнутися саме філософського змісту ікебани, бо пам’ятаю з виставки, що в ікебані, якщо вміти її розуміти, можна побачити зв’язок із минулим та майбутнім.

Олена Капранова: Філософські принципи в ікебані – це загальні принципи східної філософії. Два наріжні камені наших традиційних композицій – це гармонія Інь і Янь (світла й тіні, великих і маленьких квіток, кольорів) і триєдності Всесвіту. В давні часи в далекосхідній філософії вважалося, що наш Всесвіт складається з трьох світів: світу небесних богів, світу підземних богів і людського світу, який розташований між ними. І якраз ці два основні принципи в кожній композиції присутні в різних елементах.

Григорій Пирлік: Які види ікебан існують?

Олена Капранова: У нашій школі є п’ять форм. Чотири з них вважаються класичними, одна – вільна, яка виникла в ХХ столітті під впливом вестернізації Японії. Класичні форми – від найпростішої морібани (квіти на тарілі) до найскладнішої рікки, що перекладається: «квіти, що стоять». У ХV столітті вона вже точно була, але коли конкретно виникла ця композиція – складно сказати.

Григорій Пирлік: Мені запам’яталося, що ікебана зароджувалася як чоловіче мистецтво.

Олена Капранова: Так. Разом із буддизмом у VІ столітті до Японії прийшла традиція прикрашати парними композиціями вівтар Будди. Це мистецтво плекалося і розвивалося у монастирях, а монастирі переважно були чоловічі, тому цим займалися чоловіки. В ХV столітті ікебана вийшла за межі монастирів, перетворилася на мистецький напрям. Це сталося в 1462 році – не тільки ченці стали займатися ікебаною, але й звичайні, хоч і небідні, люди.

До епохи Мейдзі, яка розпочалася в 1868 році, ікебаною займалися виключно чоловіки. Жінки могли займатися, але це була якась забавка вдома, а чоловіки ж займалися серйозно.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.