«Громадське радіо»
Нова монографія, присвячена історії і сучасності Донеччини і Луганщини, нараховує понад 800 сторінок. Про нову працю, що була видана Українським інститутом історії, розповідають її автори — професор історії Станіслав Кульчицький і доктор історичних наук Лариса Якубова.
Сергій Стуканов: Що вас привело до зацікавлення історією цього регіону?
Станіслав Кульчицький: Наш університет взяв курс на нові історичні сюжети, пов’язані з історією сходу і півдня України. Раніше ми сприймали Україну як цілісну державу, тепер ми бачимо, що регіони України є дуже різними за історичними долями. Це впливає на сучасне становище України і її перспективи. Важливо зміцнювати регіони єдиною ідеєю, політикою і економікою, тобто займатися державотворчим процесом.
Сергій Стуканов: Які основні наскрізні моменти можна простежити в чотирьохсотлітній історії краю, що її охоплює монографія?
Лариса Якубова: Історія цього краю не вичерпується чотирма століттями, просто в книжці йдеться саме про той час, за який сформувався сьогоднішній образ цього регіону і його регіональна ідентичність.
Сюжетів у монографії дуже багато, починаючи від заселення території хліборобами колонізації і промислового перевороту, закінчуючи національно-визвольною діяльністю і встановлення там радянської влади.
Сергій Стуканов: Що відбувалось на теренах Донеччини і Луганщини під час національних змагань 1917-1920 років?
Станіслав Кульчицький: Справа в тому, що українська революція була складовою російської революції. Я маю на увазі лютневу революцію, що за новим стилем почалась в березні 1917 року і поширювалась на всі регіони держави. Тоді Російська імперія розпалась і більшовики знову починали її стягувати і створювати вже свою радянську імперію. Історія Донбасу в той період відрізняється затятою і напруженою громадянською війною між червоними і білими, тобто це російська громадянська війна. Зараз нам потрібно вивчати цю революцію під новими кутами зору.
Сергій Стуканов: Під якими саме?
Станіслав Кульчицький: Зараз ми детальніше розробляємо цю тему. Попереду — 3 роки дослідницьких робіт, поки ми не можемо сказати остаточно.
Наталя Соколенко: В моїй родині розповідають історію про те, що наші пращури в XVII столітті втекли з Чернігівщини в Луганщину цілим селом і досі мешкають там. Чи могло бути таке?
Лариса Якубова: Абсолютно реальна історія. Це стихійна колонізація, хоча випадок втечі цілим селом — явище унікальне. Вони бігли не від злиднів, вони шукали свободи для себе і своїх дітей. На сході України її шукали аж до XIX століття.
Сергій Стуканов: Мою увагу привернув розділ «Чекістський терор, або Донбас ніхто не ставив на коліна» Про що в ньому йдеться?
Лариса Якубова: Про міжвоєнний Донбас. Наше завдання полягало не в тому, щоб цією книжкою розваляти всі міфи про Луганщину і Донеччину, а в тому щоб хоча б частину цих міфів донести до людей, які хочуть в цьому розібратись. Один з цих міфів полягає в тому, що Донбас є плацдармом більшовизму. Насправді Донбас було зґвалтовано більшовицьким режимом.
В результаті люди забули, ким вони є, з них витравили всі можливості для внутрішнього підйому.
Сергій Стуканов: Чим займалися органи держбезпеки після війни на Донбасі?
Станіслав Кульчицький: Повоєнний період поділяється на період пізнього сталінізму і період відлиги. У зв’язку з цим були дуже різні методі впливу держави на населення. При Хрущові не було масового терору, при Сталіні був. Він міг собі це дозволити, адже проти його авторитета в партії і в державі ніхто не міг піти. При Хрущові ж було профілактування, тобто людей викликали у відповідне приміщення і починали приязну розмову про те, що і де вони не так зробили. В тогочасному суспільстві всі про всіх все знали.
Сергій Стуканов: У передмові до вашої праці академік Валерій Смолій пише: «В часи найбільших небезпек Донбас перебував під прямим управлінням Кремля, який створював тут субцентр влади, який протистояв Харківському і Київському центру і це послаблювало процеси українського націотворення. Очевидно, створення такого субцентру відбувалось у 1917-1920 роках, а як це відбувалось пізніше?
Лариса Якубова: Про це йдеться в контексті подій, коли державна влада приступила до вирішального комуністичного штурму. Тоді створюється Донецька область, що перебуває під підпорядкуванням Кремля, потім, коли небезпека спалахів громадянської непокори в індустріальному центрі Донбасу минулась, з неї виокремлюється Луганська область. Формально ці області знову підпорядкувалися Києву, хоча вважати їх підпорядкованими Києву так само неправильно, як вважати Київський центр влади центром влади. Фактично, він був тим самим несамостійним субцентром влади.
Наталя Соколенко: У вашій праці йдеться про так звану Донецьку-Криворізьку республіку — проект, який розкручується російськими істориками?
Станіслав Кульчицький: Справа в тім, що Ленін виступав проти Донкривбасу, це було ідеєю місцевих більшовиків, які взагалі не вважали Донбас Україною. Леніну це не було вигідно, він хотів всю Україну, тому відмовив їм і історія Донкривбасу стала легендою.