Фото: Громадське радіо
Гості ефіру — голова громадської організації «Автономна адвокатура» Юрій Шеляженко та студент НаУКМА Микита Євстіфеєв.
Михайло Кукін: Юрий, у вас даже не хотели брать иск?
Юрій Шеляженко: Совершенно верно. В этом деле очень важно не только защитить право на свободу выражения мнений в соцсетях. Тысячи украинцев имели свои аккаунты в соцсетях. Я хочу сказать, что есть украинские патриоты, которые всей душой за Украину и отстаивают во «ВКонтакте» украинские национальные интересы. Крым — это Украина. Для нас это не вопрос. До для кого-то вопрос. Должны ли мы им затыкать рот или должны с ними дискутировать. Есть огромная судебная практика Европейского суда по правам человека. Было решение по делу «Кипр против Турции» о том, что уголовное преследование за распространение листовок с неправильной картой — это против прав человека. Было решение по делу «Объединенная македонская организация «Илинден» против Болгарии» о том, что могут происходить публичные дискуссии по геополитическим вопросам, пока это не доходит до насилия и правонарушения.
Михайло Кукін: Почему вам отказывали в суде первой инстанции?
Юрій Шеляженко: К сожалению, наши суды склонны постоянно или игнорировать права человека, или прибегать к профанации. Мы в своем иске упирали на нарушение права на свободу выражений. Нам сказали, что мы не можем об этом говорить, потому что санкции касаются корпораций.
В решении по делу «Чингиз и другие против Турции» ЕСПЧ признал, что запрет доступа к сайтам, которыми люди активно пользуются, лишает пользователей права на свободу получать и передавать информацию, поэтому они имеют право оспаривать, если запрет не адресован им лично.
Когда мы получили беспрецедентное решение судьи Нечитайло, мы пошли в Верховный Суд.
Михайло Кукін: Никита, вы подали отдельный иск. У вас не было мысли объединить усилия?
Микита Євстіфеєв: Важко сказати, наскільки це було б ефективно. Результат у більшості випадків був однаковий. Питання полягає в певній принциповій позиції суду, зокрема Вищого адміністративного суду, який дуже обмежувально підходить до питання визначення, хто може оскаржувати ті чи інші акти і дії, та до питання захисту прав людини.
Михайло Кукін: Окресліть найкращий і найгірший варіант.
Юрій Шеляженко: На мою думку, найгіршим варіантом є те, що наша політика продовжить формуватися за російськими лекалами. Ситуація з блокуванням соцмереж є яскравою ілюстрацією того, що права людини даються не державою, вони є об’єктивною реальністю.
Михайло Кукін: Микито, ви кажете, що практика негативна. Чому ви пішли до Верховного Суду?
Микита Євстіфеєв: Навіть за тотального песимізму будь-яка можливість змін лишає місце для оптимізму. Той факт, що є можливість спробувати переглянути цю справу у Верховному Суді, залишає надію, що практика зміниться. Можливо, за чинного складу Верховного Суду це майже нереально, але скоро він має змінитися.
Юрій Шеляженко: Для мене добитися скасування цієї заборони — це не тільки питання захисту прав людини, це питання того, що я хочу бачити в наших судових рішеннях правову аргументацію, посилання на права людини, щоб рішення наших судів були схожі на рішення Європейського суду з прав людини.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.