Волонтерка з Івано-Франківська Ольга Косович, керівник всіх Ротаракт Клубів України та Білорусі, розповідає, чому вирішила допомогти зібрати першокласників до школи. На сьогодні Ротарі Клубами України і Ротарактом, як молодіжною ланкою цієї організації реалізовано та реалізується ще чимало доброчинних проектів.
Ольга Косович: Цього року до білокуракинської школи іде аж три перших класи, близько 70 діток. Нас попросили забезпечити їх портфеликами та канцелярським приладдям. Крім того, обговорювали, що є ще ряд потреб для школи, але найкраще приїхати і побачити, приїхати з Франківська в Луганську область. Було дуже цікаво познайомитися з місцевими жителями, бо до того ніколи в житті не доводилося бувати в Луганській області. Хотілося зруйнувати якісь міфи.
Тетяна Трощинська: Хто допомагав вам у проекті підготовки до школи?
Ольга Косович: Ми прийшли на запрошення всеукраїнського патріотичного об’єднання «Захист», а основні сили над реалізацією такого масштабного проекту були спрямовані від Ротарі Клубів Україна і 8 Ротаракт клубів з Франківська, Рівного, Києва, Полтави, Харкова та Одеси.
Тетяна Трощинська: Що ви побачили на Луганщині?
Ольга Косович: Перше враження було: досить маленький населений пункт, який має готель, в якому варять дуже смачний чай. На моє здивування, досить багато людей говорять українською. Практично всі дітки говорять українською. Досить хороші люди. У всіх одне питання: «Чому нам є діло до їхніх дітей?». Пробуєш пояснити, що немає «наших» і «ваших» дітей. Діти спільні. Це ключовий меседж проекту.
Тетяна Трощинська: Чи бачили ви школу?
Ольга Косович: Близько 20 дітей — внутрішньо переміщені особи, які переїхали з окупованих територій. Школа середнього розміру. Їй десь близько 80 років. Ми спілкувалися з Оленою Григорівною, заступником директора, яка весь час була на контакті з нами. Було важливо знати точну кількість дітей, щоб нікого не обділити.
Андрій Куликов: Як ви дізналися про цю школу? Чому її обрали?
Ольга Косович: Був ряд фандрейзингових заходів, де збиралися кошти. Не можна допомогти абсолютно всім, але треба допомагати тим, кому найпотрібніше. Про Білокуракине ми довідалися від одного з активістів ГО «Захист», він пояснив, чому це важливо. Зараз ми маємо підтримати цих людей, які обрали українську Україну.
Андрій Куликов: Що вам було найрадісніше?
Ольга Косович: Діток ми побачимо завтра, портфелики вручимо на лінійці. Для мене найтрепетніше те, що нам вдалося.