Фото: Громадське радіо
Гостя ефіру — координаторка Громадської гендерної ради при міжфракційному об’єднанні «За рівні можливості» Лариса Кобелянська.
Лариса Кобелянська: Думаю, що суспільство було збуджене до певної міри всіма тими процесами, які проходили цьогоріч під загальною назвою ратифікація Стамбульської конвенції. Це надзвичайно важлива конвенція, тому що вона відкриває для України можливості цивілізованого розв’язання тих конфліктів і проблем, які виникають в межах дому — закритого середовища для суспільства. На початку року Верховна Рада не змогла проголосувати ті зміни до законодавства, які були потрібні для того, щоб ратифікувати Стамбульську конвенцію, була відкладена сама ратифікація. Цей процес досить тривалий в Україні, починаючи з 2011 року, навколо цього триває громадське і суспільне обговорення, недитячі баталії.
Уже наприкінці, під час кампанії «16 днів проти насильства», були проголосовані 2 законопроекти — 4952 і 5294, які , так декларувалося, відкривають дорогу для ратифікації і змінюють на краще ситуацію з протидією і запобіганню домашньому насильству. Суспільство відразу розділилося щодо сприйняття: одні вважають це перемогою, а інші думають, що прийнятий закон не є таким, що дає можливість ратифікувати Стамбульську конвенцію.
З усіх поправок, які ініціювало також і міжфракційне об’єднання «За рівні можливості», були відхилені саме ті, які стосувалися термінології, яка базується навколо терміну «гендер». На мою думку, це відкидає нас на 10 або на 20 років, тому що вже у 2005 році був прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», де це поняття абсолютно правомірно входить в законодавчу базу. Маніпулювати такими понятійними речами через їхнє неукраїнське походження є невіглаством і цинізмом.
Скасування славнозвісного наказу МОЗ 256, який стосувався переліку заборонених для жінок професій (їх 458), це позитивний крок. Не всі це сприймають позитивно. Мовляв, така рівність вам потрібна, хотіли на лісоповалах працювати? Це звучить цинічно. Жінок направляли працювати на лісоповалах. Принаймні, під час репресій. Ігнорувати той факт, що жінки працювали з заборонених професіях, неправильно. Якщо ми говоримо про рівність жінок і чоловіків, то маємо сказати, що те, що було шкідливо жінкам, було шкідливо і чоловікам.
Лариса Денисенко: Люди не зовсім усвідомлюють, що ідеться про вибір.
Лариса Кобелянська: Інша справа, що ви мусите знати, на які ризики ідете, тому зобов’язання роботодавця, щоб було чітке розуміння того, з якими ризиками пов’язана та чи інша робота, а зобов’язання держави — контролювати це.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.