Тарас Чорновіл: В мене взагалі була дуже цікава історія, пов’язана з путчем. Я тільки повернувся із зустрічі з Папою Римським, де я виступав від України і говорив, що ми обов’язково здобудемо незалежність, але перед цим доведеться пережити ще кілька серйозних потрясінь.
І тільки повернувшись, я поїхав до Москви оформлювати якусь візу. Про путч я дізнався, коли літак приземлився. В Москві два дні отого розпалу я провів біля Білого дому. Якогось особливого героїзму не відчувалося, всі події відбувались далі по Кутузовському проспекту, а я просто наливав пляшки із запалювальною сумішшю і чіпляв до них ґноти.
Потім ми дізнались, що все вже завершилось. Коли путч захлинувся, ми тільки побачили виступ Єльцина, і я повернувся у Львів.
Я ще застав одну найцікавішу ситуацію, вже пов’язану з Україною. В той час мій батько В’ячеслав Чорновіл, відбувши мітинг на Майдані, де він заявив, що ніяким путчем нас не залякаєш, що це лише стимул для здобуття Незалежності, повернувся у Львів. Він повів людей до будинку облвиконкому і встиг перехопити останні документи, які знищувала компартія. Серед них — пряма директива з ЦК Компартії УРСР до львівського обкому про пряму підтримку путчу. Якраз цього одного документу вистачило для заборони компартії у 1991 році. Мені дуже приємно, що я був свідком цієї події.
Ірина Славінська: А якщо відійти від простору публічних подій, про що в той час говорили на кухнях?
Тарас Чорновіл: З кухонними розмовами у мене не дуже склалося, не дуже багато вдалось почути. Я був серед захисників Білого дому, у нас був такий трохи пафосний настрій — ми творимо історію. Ми говорили про серйозні, великі матерії. А коли потім вернувся до Львову, потім до Києва, почалися розмови, які, подумавши зараз, мали сенс.
От була розмова з українським депутатом, політиком Володимиром Філенком, якого звинувачували у тому, що він не проголосував за акт Незалежності одразу після путчу. А він сказав, що цей путч підклав нам бомбу сповільненої дії, тому що ми поступово, крок за кроком, розбудовували певні демократичні інститути, а так нас підштовхнули до проголошення не просто незалежності, а незалежності комуністичної, яка нас гальмувала.
Тоді було кілька людей, які казали «ой, як це все не вчасно». Ми тоді до них скептично ставились, думали, що вони просто бояться, а виявилось, що вони досить прозоро передбачали, що цей путч допоміг в Україні законсервувати консервативний режим.
Ірина Славінська: Про путч говорять як про один із шансів України на незалежність. Чи згодні ви з тим, що путч був ознаменуванням того, що рух за незалежність можна продовжувати?
Тарас Чорновіл: Путч дійсно підштовхнув процес, він його дуже прискорив, зробив неминучим. Але, насправді, ми дуже швидко рухались до Незалежності. Я дуже добре пригадую ситуацію, яка була у Львові, потім на Донбасі і в Києві. В цих трьох центрах піднялись дуже серйозні рухи за незалежність держави.
Нам бракувало лічених місяців. Путч прискорив процес і пустив його по неконтрольованому руслу. На жаль, той процес, який мав стати становленням демократичних сил в Україні, став процесом, який організували і провели комуністичні сили.
Нам ліпше було б, щоб цей процес пройшов трохи повільніше, але щоб ми встигли вибудувати свою демократичну структуру. А так ми отримали Незалежність, не отримавши жодних інститутів і гарантій демократій.