Фото/Громадське радіо
Два дні тому в українській столиці з’явилися 20 скульптур, що зображують металеві силуети людей з кульовими отворами. Встановлено вони в людних місцях, наприклад, в парку Шевченка, біля станції метро Контрактова площа, на набережній, тобто там, де буває багато людей.
Про проект і реакції на нього в нашій студії розкажуть його автор, ветеран АТО Олесь Кромпляс і директор Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло.
Григорій Пирлік: Як виникла ідея створення такого проекту?
Олесь Кромпляс: Ідея була моя, я її виніс з попередньої фотовиставки «Промка», там були схожі силуети. Я побачив, що ефект є, іноземці звертають увагу на ці силуети, мацають руками ті дірки від куль, хитають головами тощо.
Григорій Пирлік: Пане Ігорю, розкажіть про роль музею в цьому проекті.
Ігор Пошивайло: Коли з’явилася ця ідея, вона була для нас надзвичайно цікавою, і найбільша проблема для Олеся була не створити сам проект, не знайти партнерів, які б йому допомогли виготовити матеріально ці скульптури, а пробити цей чиновницький бюрократичний щит. Бо в Києві, як і в будь-якому місті, просто так встановлювати нічого неможливо, існує певна бюрократична процедура. І ми це взяли на себе.
Крім того, нам дуже сподобалася сама ідея цього проекту, адже він є новаторським для музейного середовища, він пропонує не якусь статичну виставку зі світлинами, він передбачає кілька рівнів інформації та впливу. І Олесь був частинкою цієї історії, він її пережив глибоко в своїй душі. А самі скульптури – це провокативна складова цього проекту, адже люди на них реагують по-різному, і це дуже добре, тому що ці скульптури не залишають нікого не байдужими. І наш музей як раз шукає нові форми, бо говорити про те, що відбулося колись, яким би трагічним та драматичним воно не було, замало вже. Люди втомлюються і реагують на речі, актуальні для них сьогодні. І війна на фронті – це продовження Майдану, це боротьба за нашу свободу та гідність, це боротьба за майбутнє України.
Григорій Пирлік: Коли я сьогодні почав читати відгуки на цей проект, то зі здивуванням для себе помітив велику хвилю критики цього проекту. Наприклад: «А не пробовали поставить эти силуэты у здания правительства????!!!! Пусть они задумаются!!!! Пусть им это будет напоминанием!!!!!».
Ігор Пошивайло: Тут прослідковується така тенденція патерналізму, що у всьому винна влада. Мені здається, що суспільство заслуговує на таку владу, тому що воно байдуже. Тому цей проект не до влади, а до громадян.
Григорій Пирлік: Ще цитата: «Правильный и своевременный перформанс! Напоминание…предупреждение…а то некоторые самой большой трагедией считают невозможность на завтра записаться к косметологу или визажисту». Ви ж на таку оцінку розраховували?
Олесь Кромпляс: Я розраховував на негативну оцінку, адже цей проект провокативний, і після негативу людина більше замислиться, ніж від позитиву.
Григорій Пирлік: Ще один відгук: «Мені здається, це красиве нагадування про війну. Ці скульптури не кричать, не кажуть “от ви тут розважаєтесь, а там війна” — а красиво і тонко нагадують. Зачіпають щось живе всередині. Інколи тиша голосніша звуку». Я знаю, що вже були акти вандалізму.
Ігор Пошивайло: Так, буквально одразу понищили один із силуетів скульптури біля метро Хрещатик. І гнуть деякі елементи на силуетах. Тобто вони дійсно виконують ту функцію, яку задумав автор, вони не залишають людей байдужими.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.