Хто вбив Степана Бандеру?

Зосереджуючись на архівних документах і протоколах допитів, Сергій Плохій аналізує життя та долю виконавця вбивства — агента КДБ Богдана Сташинського.

Сергій Плохій: Стосовно назви книги в мене є співавтор — Ян Флемінг і його останній роман про Джеймса Бонда «Людина з золотим пістолетом». Роман відкривається сценою, яка не потрапила у фільм: Джеймс Бонд, який начебто повертається з полону в Радянському Союзі, намагається вбити свого боса за допомогою отруйного пістолета — того приладу, яким Богдан Сташинський вбив спочатку Ребета, а потім Бандеру. Через це я бачив великі паралелі між тим, що відбувалося в історії Сташинського, і тим, як формувався шпигунський роман в умовах Холодної війни.

Це надихало мене подивитися на цю історію в спосіб, який передасть не тільки події, але й культурну і політичну атмосферу 50-х – 60-х років. Це і відбилося у назві моєї книжки.

Сташинський — це фігура, яку я в останніх рядках своєї книги називаю трагічно-драматичним героєм. 

Ірина Славінська: Ким є Сташинський?

Сергій Плохій: Це людина, яка виявляється зрадником з будь-якого боку, по який колись була. Якщо подивитися на історію Українського визвольного руху, УПА — він зрадник; якщо подивитися на ситуацію, яка склалася, коли він працював на КДБ — він вважається зрадником; якщо подивитися на його стосунки з дружиною Інге Поль (з якою багато чого пов’язано в його рішенні змінити курс життя і втекти на Захід) — наскільки нам сьогодні відомо, шлюб також не втримався. У цьому розумінні це трагічна фігура. Але для мене це був також спосіб показати Холодну війну і Україну в центрі цієї Холодної війни з кількох перспектив.

Ірина Славінська: Але звідки взагалі узявся Сташинський?

Сергій Плохій: Він був студентом львівського вишу. Свого часу хотів бути лікарем, але не вступив в медичний інститут і вивчав математику — готувався бути вчителем. Є кілька версій стосовно його вербовки чи падіння, але пов’язано це з тим, що вперше він, начебто, був затриманий за проїзд без квитка у поїзді між своїм селом Борщовичі (біля Львова) та Львовом. Часи були важкі, тому йому потрібні були харчі, які він привозив з села. У цей момент він якраз і був заарештований.

Менш важливі обставини арешту, але більш важливо, що його поставили перед фактом, що МДБ знало досить багато про нього та його родину. А родина була дуже активно включена в рух спротиву — дві старші сестри були пов’язані з підпіллям. Наскільки відомо, Сташинський був поставлений перед вибором: або врятувати себе і родину, співпрацюючи з МДБ, або родина була б заарештована.

І вкінці він робить цей вибір. Робить його сам, не порадившись із родиною. І починається одна з драм. З одного боку, начебто він і рятує їх, але робить це проти їхньої волі та рятує і себе також. Далі починаються події, що вкінці перетворюють його на кілера.

Але на якомусь етапі починається процес, можливо, прозріння, пов’язаний зі шлюбом із Інге Поль зі Східної Німеччини, яка працювала у Західному Берліні, була налаштована дуже антирадянською. Він одружується на ній всупереч бажанням своїх кураторів з КДБ, що було викликом системі.

Він наполіг на цьому частково через те, що не приймав багато засад системи, на яку працював. Це приводить його до того, що вони тікають на Захід за кілька годин до того, як Берлін був перекритий і почалося будівництво Берлінської стіни. І тікають вони при дуже драматичних обставинах — за один день до похорону їхньої дитини. Сташинський робить висновок: якщо вони залишаться на похорон, не зможуть втекти на Захід. А це була їхня ціль протягом кількох років.

Ірина Славінська: Як Сташинському вдалося не залишитися в СРСР і перебувати на території Західної Європи?

Сергій Плохій: Після вбивства Бандери його готували для подальшої подібної кар’єри на Заході. Але розмови, які вони вели зі своєю дружиною, мабуть, наштовхнули КДБ на думку, що йому вже не можна довіряти. Квартира, в якій вони жили, прослуховувалася — йому вдалося знайти мікрофони. Після того керівники Сташиньского з КДБ відмовилися відпускати його на Захід, дозволили дружині виїхати в Східний Берлін, де вона народила дитину. Його не випустили до Східного Берліну після того, як народилася дитина, була ідея, що вона має повернутися в Москву. Але дитина раптом померла. В цій ситуації КДБ зробив виключення. Таке враження, що виключення було зроблено на найвищому рівні — головою КДБ Шелєпіним. Фактично в ті кілька днів, які в нього були в Східному Берліні, визрів план втечі, яка відбувалася в досить драматичних обставинах.

Після вбивства Бандери Сташинського готували для подальшої подібної кар’єри на Заході. 

Ірина Славінська: Коли над ним відбувається судовий процес за вбивство двох помітних діячів ОУН, що цей процес сказав світу про події Холодної війни? Чи загалом це була гучна подія?

Сергій Плохій: Це була гучна подія в Німеччині та в Європі в цілому. Це була гучна подія і всередині КДБ — 17 офіцерів КДБ були відкликані з Берліну, частина з них потрапила до в’язниці. На Заході був резонанс, який мав далекосяжні наслідки.

Суд дав мінімальний термін самому Сташинському — 8 років ув’язнення. Він відсидів дві третини цього терміну. Але це було зроблено таким чином, що головним винуватцем був визнаний Шелєпін та керівництво Радянського Союзу.

Це призвело до того, що Шелєпін, який в 60-ті – на початку 70-х рр. був головним конкурентом Брежнєва в боротьбі за владу в політбюро, став невиїзним. Він був засуджений за причетність  до вбивства і дуже важливу роль, яку він в ньому відіграв. Коли він нарешті виїхав на початку 70-х років, були досить серйозні маніфестації (зокрема у Великій Британії). Вкінці Брежнєв скористався цим, щоб у 1975 році усунути Шелєпіна з політбюро.

Розголос був й іншого характеру. Сташинського визнали знаряддям вбивства, а не вбивцею як таким. Багатьма нацистськими злочинцями в Німеччині це потім використовувалося як захист і вони говорили, що просто виконували накази.  Десь всередині 1970-х років західнонімецьким законодавцям довелося змінити закони, аби нацистські злочинці не могли використовувати таку аргументацію.

Сташинського визнали знаряддям вбивства, а не вбивцею як таким. Багатьма нацистськими злочинцями в Німеччині це потім використовувалося як захист.

Ірина Славінська: Наскільки потім було встановлено зв’язок і наскільки прямо названо КДБ і верхні ешелони радянської влади вбивцями?

Сергій Плохій: Це було зроблено публічно. Головні докази — зізнання самого Сташинський. Нагороду за вбивство Бандери йому особисто вручив Шелєпін у Москві в грудні 1959 року. Був розголос у Європі, відлуння якого дійшло до США. Спеціальна комісія сенату США розглядала радянські методи використання вбивств як політичний засіб. Це набуло особливого розголосу, оскільки відбувалося зразу після вбивства президента Кеннеді. Враховуючи, що його вбивця якийсь час знаходився в Радянському Союзі, активно обговорювалася ідея про те, що це вбивство могло бути пов’язане з політикою Кремля.

У цьому контексті свідчення, які надав Сташинський, були ключовими для висновків цієї комісії. Комісія, яка розслідувала вбивство Кеннеді, згадувала також ці матеріали.

Ірина Славінська: Що нового про роботу радянських спецслужб на Заході дізналися за час судового процесу?

Сергій Плохій: Це був до певної міри шок, пов’язаний з тим, що після смерті Сталіна Хрущов позиціонував себе як борець за мир, пізніше ця модель поведінки була підхоплена Брежнєвим. А тут стає зрозуміло, що накази про вбивство віддавалися на найвищому рівні. Шелєпін був людиною, досить наближеною до Хрущова. Перед цим судовим засіданням його призначили на поважну посаду — він став секретарем ЦК.

Тут йшлося про відповідальність політичного керівництва Радянського Союзу, імідж якого на міжнародній арені постраждав в результаті цих свідчень Сташинського та значення, яке вони отримали після суду та публікації в західній пресі.

Ірина Славінська: Чому Сташинському присудили 8 років?

Сергій Плохій: Фактично йдеться про те, що суд набув політичного характеру. Зізнання Сташинського було йому зараховане, він відкрив методи і самі факти злочинної діяльності КДБ. Але також йшлося про те, що суд би не відбувся і його б не засудили, якби не зізнання.

Його головним завданням на судді було довести, що він був винен. Він вважав, що найбезпечніша ситуація для нього скоріше у німецькій в’язниці, аніж якби суд йому не повірив або передав назад у Радянський Союз. Як він вважав, йому був потрібен захист західних спецслужб, через це давав дуже щирі зізнання. І вони були враховані, коли йшлося про вирок.

Ірина Славінська: Що сталося з ним далі? Де можна знайти матеріали про Богдана Сташинського?

Сергій Плохій: Значна частина того, що є в моїй книжці, пов’язана з тим, що деякі матеріали ЦРУ стали доступними, я користувався цими матеріалами. Там відкрилася цікава ситуація, коли Центральне розвідувальне управління не повірило Сташинському. Вони мали зовсім іншу теорію про вбивство Бандери, тому відмовилися мати з ним справу, передали західнонімецьким спецслужбам, які потім розкрутили цю справу, звірили його свідчення з доступними матеріалами.

До 1976 року ЦРУ не було певне, чи Сташинський говорив правду, чи дійсно був тим вбивцею. Це дуже цікава деталь, яка також кидає тінь підозри на теорії, які існували: що ЦРУ і США домовилися, що Сташинський отримає тільки 8 років, що він був перевезений в США, що він зробив пластичну операцію і перебуває в США. Відносно цього виникають серйозні сумніви.

Останнім часом більше відкриваються матеріали КДБ, зокрема в Києві. Є деякі матеріали стосовно людей, які були безпосередньо пов’язані з плануванням вбивства Ребета і Бандери, з тим, як потім український КДБ намагався дати собі раду з публічністю, займався спецопераціями, які б відвели не тільки підозру, але звинувачення від КДБ відносно вбивства Бандери.

Мені вдалося провести телефонне інтерв’ю з колишнім керівником спецслужб Південної Африки, який ще у 1980 х роках дав інтерв’ю про те, що Сташинський був на території ПАР. Він підтвердив ці дані. Я спілкувався з біографом, яка працює з архівами Сташинського — там є певні матеріали, які підтверджують, що він переїхав у ПАР наприкінці 60-х – на початку 70-х років і співпрацював з південно-африканською контррозвідкою, розвідкою, поліцією.

Про те, що сталося з ним після того, мені важко сказати. Генерал Гельденхейз сказав мені, що він не знає, де Сташинський, його кола начебто про це теж не знають.

Сташинський народився у 1931 році — цілком реально, що він може бути живим.

Ірина Славінська: Що відомості про постать Сташинського та про вбивство Бандери відкривають для розуміння історії України з сьогоднішньої перспективи?

Сергій Плохій: Те, що називалося Холодною війною, фактично сьогодні в Україні називається гібридною війною. Ситуації, в яких замовні вбивства з боку держави, КДБ, людей, які працювали на КДБ тривають або можуть тривати, є цілком реальними.

Моя книжка не тільки про минуле і про важливу сторінку в історії України та українську сторінку в історії Холодної війни. Але також про попередження ситуації політичних вбивств з боку Москви. Але Москва не є монополістом відносно цих засобів боротьби. На жаль, ми маємо повернення багатьох методів Холодної війни. З цієї точки зору книжка є досить актуальною.