Громадське радіо
22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт злуки Української та Західноукраїнської народних республік. Що відбувалося в січні 1919 року на території сучасних Донецької та Луганської областей, розповідає історик, науковий співробітник Інституту історії України Віталій Скальський.
Сергій Стуканов: Я пропоную почати із 1917 року, коли в Росії почалася Лютнева революція у Петербурзі. Згодом, на початку березня, у Києві було утворено Українську Центральну Раду. Очевидно, що відреагували на це і на Донеччині та Луганщині. Які процеси там можна було спостерігати навесні 2017 року?
Віталій Скальський: В тому регіоні, який ми зараз називаємо Донбас, відбувалися абсолютно всі ті самі процеси, що і по всій Україні та Російській імперії: загальна демократизація, вибух громадянської активності, утворюються сотні партій та громадських організацій, відбуваються різноманітні ради та мітинги. Це було щось неймовірне, карнавал демократії.
Влітку вже був прийнятий новий виборчий демократичний закон в рамках законодавства Російської імперії, і відбулися місцеві вибори. На Донбасі кілька населених пунктів отримали статус міст і право обирати міського голову, в тому числі Юзівка, теперішній Донецьк. І саме влітку 1917 року Юзівка отримала свого першого міського голову, ним став Семен Ієйте.
Наталя Соколенко: Розкажіть, хто це?
Віталій Скальський: Це був гірничий інженер, він працював в гірничорятувальній службі та був членом російської партії соціалістів-революціонерів. На жаль, багато інформації ми про нього ми не маємо, бракує джерел. За національністю він був або євреєм, або німцем, точно не відомо, але швидше за все, це була людина російської культури.
Сергій Стуканов: Ми знаємо, що на початку липня 1917 року відбулася зустріч київського Генерального Секретаріату із Тимчасовим Урядом Росії, на якому якраз Генеральний Секретаріат засвідчив свої претензії на те, щоб контролювати певні території сучасної України. Чи на Донбас так само поширювались ці побажання?
Віталій Скальський: Кожного разу я кажу, що Донбас у 1917 році у такому вигляді, як зараз, не існував, була Катеринославська губернія, східні повіти: Бахмутський і Слов’яносербський, і окремо була Харківська губернія.
Катеринославська губернія — це Дніпропетровська область, до якої належала Юзівка, Луганськ, і невеличка смужка землі належала до області Війська Донського, це той регіон, який трошки пізніше входив до складу Української РСР разом з Таганрогом.
Коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила Українську Народну Республіку 7(20) листопада 1917 року, там чітко і неоднозначно було написано: вся Катеринославська губернія включно з Донецьком і Луганськом є частиною Української Народної Республіки. На півроку раніше, коли відбуваються переговори між Генеральним Секретаріатом і Тимчасовим Урядом в Петрограді, Тимчасовий Уряд виніс інструкцію, у якій йшлось, що повноваження Генерального Секретаріату, тобто автономія України, поширюються на 4,5 губернії, де Катеринославської немає. І в архівах лежить купа листів з Катеринославської губернії з протестами і заявами, що люди хочуть бути у складі України.
Сергій Стуканов: Але Катеринославська губернія велика. Чи були листи так само з Бахмута чи Слов’янська?
Віталій Скальський: Так. На той момент це був центр українського життя у тому регіоні.
Там свого часу навесні 1917 року навіть відбувся скандал з жовто-блакитним прапором на міській думі Бахмута. В той час була така практика: якщо етнічна громада відзначає якесь свято, на один день вивішувався її прапор. Наприклад, якщо святкували українці, вивішувався український прапор, якщо польська громада, то польський і так далі. Коли українці зібралися на свої збори, вони вивісили свій прапор і вирішили, оскільки більшість їх громади — українці, і вони хочуть до України, то прапор можна не знімати. Але сторож чи завгосп їхнього приміщення про цю постанову нічого не чув і зняв прапор. На наступний день був великий скандал, українці почали шукати прапор, і ця історія виплеснулась на сторінки центральних видань. Взагалі навколо цього розвивається щось неймовірне.
І в тому ж таки Бахмуті відбулася ще одна сутичка. 1 травня на День міжнародної солідарності ішла колона з червоними прапорами (червоний прапор на той момент ще не був більшовицьким, він був загальнореволюційним), і вийшла ще одна колона з жовто-блакитним прапором. І якісь невідомі особи почали провокувати українців, вимагаючи сховати свій прапор. Подібні речі 1-го травня відбувалися по багатьох містечках.
Наталя Соколенко: А що відомо про тих людей, які писали листи, що хочуть, щоб Катеринославська губернія була у складі України, хто організовував ці марші?
Віталій Скальський: Конкретної біографії цих людей у нас немає. Всі ці люди були свого часу винищені. Але, зазвичай, вважається, що це були селяни, ну і, оскільки вони працювали і на заводах, можна сказати, що вони були і робітниками. Звісно, серед них була і певна категорія інженерів, але не така значна, тому що пролетаріат за своєю суттю не може бути національно орієнтованим, і весь час це все підтримувати. Вони мали трошки інші інтереси та цілі.
Сергій Стуканов: Ця закономірність зберігається і дотепер, чи вона була актуальною лише 100 років тому?
Віталій Скальський: Я думаю, що і дотепер. І не тільки в Україні, а і у всьому світі.
Сергій Стуканов: Далі в Петербурзі відбувся Жовтневий переворот, який більшовики назвали Великою соціалістичною революцією. На Донбасі в той час так само починають активізовуватись більшовики. Вони навіть створюють свою армію і згодом Донбас стає ареною боротьби між червоними і білими. Чи українські активісти на то момент так само мали якісь свої збройні угруповання, чи вони брали в цьому участь, аби установити там владу Української Народної Республіки?
Віталій Скальський: Під час революції правове поле зникло. Відповідно, чи не кожна партія вважала за потрібне створити свій збройний загін. Бувало таке, що армії створювали не партії, а якісь заводи для самооборони та охорони своїх територій. Коли більшовики перемогли, вони, пишучи історію своєї перемоги, всі ці червоногвардійські загони записали на свій рахунок, тому в першій пострадянській літературі дуже поширена думка, що на Донбасі було багато більшовиків. Насправді це була одна із сотень політичних партій там представлених, і принаймні оті результати виборів, про які ми говорили, свідчать про те, що авторитет там мали все-таки есери (соціал-революціонери).
Сергій Стуканов: Ленін казав, що без Донбасу не може відбутися комуністична Росія, не може бути встановлено і утримано владу більшовиків. З точки зору Леніна, Донбас мав відійти до Російської Радянської Республіки чи Української?
Віталій Скальський: Я не думаю, що Ленін взагалі проводив якісь кордони, для нього було головне — все контролювати. Формальна приналежність до Української чи Російської Радянської Республіки для нього не мала значення.
Ми досить часто перебільшуємо значення Леніна для України. У самого Леніна є лише 1-3 статті, присвячені безпосередньо Україні, і на тому все. Він навіть ні разу не був на території України, крім як проїздом. Напевно, найменше нам треба звертати увагу у цьому випадку на Леніна, але, скажімо, Артем, голова Ради народних комісарів, один із символів Донецько-Криворізької Радянської республіки і сепаратизму, у своєму листі до Леніна пише, що «розкацплювання Донбасу є корисним для нашої справи». Тобто він має на увазі, що потрібна дерусифікація.
Наталя Соколенко: Ви згадали Донецько-Криворізьку республіку. Що там насправді відбувалося і хто був рушійною силою цього проекту?
Віталій Скальський: Звісно, більшовики. Справа в тому, що взагалі якихось підстав для існування цієї республіки немає, окрім певної територіальної єдності підприємств певної галузі, вугільної і металургійної. Коли ще діяла об’єднана соціал-демократична робітнича партія, яка потім роз’єдналась на меншовиків і більшовиків, то більшовики в Катеринославській, Харківській губернських організаціях мали меншість. Тоді вони придумали, що потрібно створити Донецько-Криворізьке партійне міжгубернське об’єднання, де вони становитимуть більшість, бо меншовики туди просто не підуть.Тоді і почалася ця пропаганда, і вони вирішили, що це може дати їм якийсь ефект в тій політичній ситуації, яка була на той час. Тоді якраз наступали німці, і нібито треба було провести якийсь кордон, проголосити незалежність. Таким чином, вони прийшли до того, що треба створити таку республіку.
Сергій Стуканов: Скільки вона проіснувала?
Віталій Скальський: Кілька місяців. Коли ми говоримо, що Донецько-Криворізька республіка — це держава, то це така сама держава, як «ЛНР» і «ДНР». Так, можливо, вони мають якісь зовнішні ознаки держави: міністрів або народних комісарів, але вони не контролювали своєї території, чітких кордонів не було, і ніхто їх не визнавав.
Сергій Стуканов: Що було наприкінці 1918 року — на початку 1919, коли у Львові у листопаді 1918 року було проголошено ЗУНР, і 22 січня в Івано-Франківську на Софійському майдані було зачитано Акт проголошення Злуки. Що було в цей час на теренах Донеччини та Луганщини?
Віталій Скальський: Україна як незалежна країна, проголошена Четвертим Універсалом, існувала від січня 1918 року. Влітку був режим гетьмана Павла Скоропадського, в то час дуже чітко було контрольовано весь Донбас, скрізь були структури і органи влади, які все контролювали і придушували страйковий рух, більшовиків ловили і засуджували. Тобто держава нормально функціонувала.
Але в листопаді-грудні 1918 року відбулося повстання проти гетьмана Скоропадського, яке організували українські соціалісти, Директорія. Все зруйнувалося, і держава перетворитися на якийсь конгломерат абсолютно самостійних, незалежних ні від кого утворень, які важко назвати державою. Як наслідок, на Донбасі почав діяти загін отамана Каменюки. Це не більшовицький чи якийсь проукраїнський загін. Це такий питомий селянський анархістський рух.
Сергій Стуканов: Щось на кшталт Махна, який діяв на Запоріжжі.
Віталій Скальський: Так. Вони не ставили собі за мету збудувати незалежну соборну велику Україну, тому що це селяни. Вони навіть не оперували такими поняттями, вони просто хотіли, щоб над ними не було пана, і земля була їхньою. Вони з однаковою силою били як гетьманців, так і більшовиків, особливо більшовиків, тому що ті їм добряче насолили. Соціальною основою цих загонів були відносно потужні селянські господарства. Вони просто знайшли собі отамана, міцного чоловіка з села, який наводить порядок, принаймні в межах їх села та волості.
Сергій Стуканов: Таким чином, ми можемо ще з 1917 року простежити певну тяглість людей до України, в тому числі тих, хто обстоював українські інтереси на Донбасі, так? Що відбувається вже в 1919 році?
Віталій Скальський: Проголошується Акт Злуки. Але сам Акт важливий нам не стільки як факт того, що дійсно країна тоді об’єдналася, це важливо нам як символ. Це важливо і для тогочасного суспільства, бо люди нарешті почали діяти, нарешті всі опинилися в одній державі.
І для нашого покоління — це є символом того, що вони змогли при тих умовах, що зможемо і ми.
Наталя Соколенко: Що ви думаєте про те, як політичні лідери ЗУНР наважилися віддати свою владу?
Віталій Скальський: Насправді для галичан це об’єднання було дуже важливим. Навіть не так для наддніпрянців, як для галичан. Тому що зі Львова Київ виглядав столицею, центром українського життя, і вони вважали це приєднанням до великої України. А з точки зору киянина, Галичина була одним із регіонів. Тому якоїсь особливої уваги саме до Галичини не було.
Крім того, у самій Галичині ще був свій внутрішній клопіт, не тільки поляки чи угорці, а і внутрішні москвофіли, яких Росія дуже підтримувала під час Першої світової війни.
Наталя Соколенко: А чи була там дискусія серед українських діячів та політиків: виходити з ініціативою об’єднання ЗУНР з УНР чи ні?
Віталій Скальський: Дискусії не було, це було одностайне рішення. Це була мрія поколінь.
Сергій Стуканов: Ви сказали про надзвичайно велику символічну вагу цього Акту. Але, я так розумію, що тоді, в 1917-20 роках, подібного символічного об’єднання із, скажімо, Донбасом не було? Чи не було потреби, бо вони і так, до певної міри, належали, принаймні юридично, до УНР?
Віталій Скальський: Очевидно, що не було потреби таких актів. Подібні акти про злуку ще були ухвалені на Буковині і Закарпатті. Треба розуміти, що Західна Україна — це була інша держава, там був державний кордон. І щоб з Києва доїхати до Чернівців, треба було пройти митницю і паспортний контроль, а щоб заїхати в Юзівку чи Луганськ з Києва, нічого цього не було потрібно.
Сергій Стуканов: Відповідно, ми можемо говорити, що Акт про об’єднання між УНР і ЗУНР, попри те, що, фактично, частина Донеччини і Луганщини на той момент не контролювалася УНР, — це Акт про об’єднання цілої України, і Донбасу в тому числі? Тому що подеколи спекулюють на тому, що, мовляв, Донбас тоді не брав в тому участі.
Віталій Скальський: Насправді він брав участь і дуже активну. І навіть серед членів Центральної Ради теж були вихідці з Донбасу, наприклад, Федір Малашко.
Наталя Соколенко: Тобто вони були делеговані у виборчий спосіб?
Віталій Скальський: Так, це було ще навесні 1917 року. Звісно, це не були повноцінні вибори, це як громадська організація на свій з’їзд в Києві відправляє свого делегата.