«Громадське радіо»
Протягом двох років німецької окупації у Бабиному Яру розстрілювали і ховали всіх, хто вважався ворогами нацистів — євреїв, ромів, радянських підпільників, українських націоналістів. Після війни комуністичний режим десятиліттями намагався знищити сам Яр та пам’ять про його жертви. Нарешті, у часи незалежності Бабин Яр став символом змагання різних пам’ятей про страшну війну, втіленим в десятках різних пам’ятників, встановлених тут.
Гість в студії — куратор виставки Віталій Нахманович.
Віталій Нахманович: Свого часу нацистською ідеологією, яку викладав насамперед Гітлер, всі народи були поділені за своєю корисністю для людського прогресу, історії, культури. Була арійська раса, яка творила культуру, була решта народів, які їй допомагали, а була антираса — євреї, які заважали весь час арійцям робити щось корисне.
Олександр Близнюк: Чи доречно зараз говорити про якусь національність тих, хто лишився лежати в Бабиному Яру?
Віталій Нахманович: Ми живемо в ситуації, в якій про це безумовно кажуть за фактом. І весь час змагаються — кого за національністю більше розстріляли, кого — менше, хто перший у праві на увічнення.
Ми, звичайно, можемо зробити вигляд, що цієї дискусії не існує, але якщо ми хочемо Бабин Яр перетворити на місце пам’яті, а не на занедбаний парк, в якому стоїть 30 пам’ятників, ми маємо підходити до цього питання дещо з іншої точки зору.
Бабин Яр живе й сьогодні,
Велика проблема, яка стояла переді мною як автором цієї виставки, як витримати баланс між різними баченнями реальної історії Бабиного Яру і різними символами, якими він наповнений.
Є загально світовий символ — Бабин Яр і символ Голокосту. І в світі нічого більше про Бабин Яр не знають. А реальна його історія пов’язана з окупацією, де знищували не лише євреїв, а всіх, кого треба було знищити. Та історія Бабиного Яру на цьому не закінчується: існує повоєнна історія з одного боку за знищення Яру радянською владою, та з іншої — за збереження пам’яті громадськістю. Також далі йде сьогоднішня історія — змагання пам’яті.
Дуже мало, хто готовий так сприймати Бабин ЯР, для всіх це або 2 дня у вересні 1941 року, або 2 роки нацистської окупації. А це все жива історія — Бабин Яр живе й сьогодні.
Тому наше завдання — перетворити цей простір на меморіальний, щоб люди, які входять туди, розуміли, що вони входять у зону смерті.
Важливо перетворити цей простір на меморіальний, щоб люди, які входять туди, розуміли, що вони входять у зону смерті
Анастасія Багаліка: Що залишилися в Бабиному Ярі від того Бабиного Яру, в якому відбувались ті трагічні події?
Віталій Нахманович: Три напівзасипаних маленьких приярки навколо радянського монументу. Все решта — пам’ятник вже радянській владі. Взагалі, від часів війни залишились лише Лук’янівське кладовище і одна споруда, яка ще залишилась біля Телецентру.
Олександр Близнюк: Розкажіть про ті проекти, які були представлені на виставці.
Віталій Нахманович: За ініціативи канадської благодійної фундації «Українсько-єврейська зустріч» та за підтримки українських структур був проведений конкурс міжнародних ідей по створенню меморіального парку «Бабин Яр — дорогожицький некрополь», який би покрив всю територію і Бабиного Яру і навколишніх кладовищ.
Участь взяли 32 учасника з 15 країн світу, там було міжнародне фахове архітектурне журі, яке відібрало 7 проектів. Всі ці проекти і були представлені на нашій виставці. Далі справа за владою: якщо місто та держава скаже, що ми готові це втілювати, то можна рухатися далі.
Олександр Близнюк: Який із цих 7 проектів ви би вибрали?
Віталій Нахманович: В різних проектах є цікаві ідеї. Наприклад, одна така ідея — всі шляхи по цій території зробити на дерев’яних містках, щоб ходити понад землею. І вся територія перетворюється на експонат, на об’єкт спостерігання, а не простір, в якому ви живете. Тоді виникає абсолютно інше ставлення, і зникає проблема, пов’язана з тим, що ми ходимо по цвинтарю.
Ще ідея — відтворити певний рельєф Бабиного Яру, але не фізично, а якось позначити відповідні місця. Одні пропонували поставити маркери через певні відстані, які б показували, яка була глибина яру на цьому місці, і так по всій території. Інші пропонували висадити дерева, щоб між ним залишились галявини, де були яри.
Анастасія Багаліка: Де і коли можна побачити виставку?
Віталій Нахманович: У Музею історії міста Києва на 3 поверсі, і вона буде працювати до 27 листопада.
Олександр Близнюк: Чи є сайт, де можна почитати реальну історію цієї трагедії в Бабиному Яру?
Віталій Нахманович: Можна зайти на сайт громадського комітету «Бабин Яр». Там зібрано багато документів, публікацій і матеріалів про тих, кого розстрілювали.
Олександр Близнюк: Звідки ви візьмете кошти на реконструкцію?
Віталій Нахманович: Найпростіше знайти гроші, найскладніше — їх з розумом втратити. Якщо буде підтримка держави, готовність до втілення таких проектів у життя, то благодійні кошти за кордоном і в Україні можна буде знайти.
Все буде зрозуміло 30 вересня. Завжди в цей день Бабин Яр закривають на ключ. Якщо цього року станеться так само, то і далі нічого не зміниться. Якщо цього не станеться, це буде свідчить про готовність влади до діалогу.