«Громадське радіо»
Станіслав Федорчук: Насправді текст маніфесту ще є предметом обговорення. Але головна мета створення — підведення підсумків дворічної війни. Як на мене, поза сумнівами, ми маємо зняти капелюха та вклонитися в ноги волонтерським ініціативам, громадським рухам, які виникли. Але що ми бачимо в політичній площині.
Оскільки вимушено переміщені особи не мали можливості голосу на місцевих виборах, то певна частина так званого «старого Донбасу», яка представлена олігархами, Партією регіонів — так званим Опозиційним блоком, узурпувала право говорити від мешканців Донбасу.
Ірина Славінська: І саме до внутрішньо переміщених осіб ви звертаєтесь у маніфесті? Чи до всіх?
Станіслав Федорчук: Звичайно, я би хотів звернутися до всіх українців, які повернулися у визволені міста Донеччини. Я би хотів, щоб вони так само брали участь у представницькому органу.
Ірина Славінська: А що це може бути? Створення якогось органу, радників при міністерствах?
Станіслав Федорчук: Я думаю, що спочатку ми мусимо визначитися зі спільними принципами і цінностями. Якщо вони будуть збігатися, і достатня кількість людей заявить про свою участь на рівні місцевих громад і делегує представників до Києва, то ми в межах робочої групи будемо говорити про те, в який спосіб ми хочемо впливати. Можливо нам буде достатньо спостерігача або радника. Йдеться про Кабінет міністрів, Верховну Раду і, звичайно, про Адміністрацію президента.
І найголовніше. Ми вже два роки перебуваємо в Мінському процесі і не тільки. В цих процесах, як на мене, мусять бути представлені ті люди, для яких Донеччина і Луганщина є маленькою батьківщиною. Ця земля належить їм по праву. Я думаю, що поза сумнівами, вони мають бути спостерігачами і доносити до своєї аудиторії ситуацію, про що йдеться. Через скільки рокі нам очікувати повернення назад? Чи взагалі це можливо?
Ірина Славінська: В маніфесті «Про створення Української народної ради Донеччини і Луганщини» йдеться зокрема про створення міністерства у справах окупованих територій та переміщених осіб, яке було би єдиним органом, уповноваженим здійснювати політику для зазначених категорій громадян. Що означає ця ідея, до чого це може призвести?
Станіслав Федорчук: Справа в тому, що будь-який чиновник, який зараз працює на території Луганської або Донецької областей, він прямо скаже, що головна проблема — відсутність нормативної бази, яка би дозволяла здійснювати політику.
Ні в Луганській області, ні в Донецькій не існує обласних рад. Фактично обласні адміністрації вимушені бути і представницьким органом, і виконавчим. З виникненням міністерства нарешті можна буде спитатися, хто мусить створити нормативні акти, хто мусить на рівні Києва пропонувати ці речі?