Житомир.інфо
Командир 3-го взводу 1 роти 90 окремого аеромобільного батальйону 81 бригади Сергій Голяка з листопада 2014 захищав цілісність країни в с. Піски Донецької обл. Протягом грудня 2014 року – січня 2015 брав безпосередню участь в боях за Донецький аеропорт, відвойовуючи старий і новий термінали ДАПу. У січні 2015 року під час загострення ситуації після завалу будівель вивів 15 поранених бійців зі зруйнованого Донецького аеропорту. Нагороджений «Орденом Богдана Хмельницького» III ступеня.
Сергій Голяка: Дуже важко уявити, що може тебе чекати на війні, але ми пройшли класну підготовку. Наші командири забезпечили можливість якісно підготуватись і долучали інструкторів, які вже мали бойовий досвід. Мабуть кожен ветеран, який приймав участь безпосередньо в бойових діях, він назавжди запам’ятає свій перший обстріл, свій перший бій. Це такий досвід, який неможливо отримати на полігоні чи будь-де, він є безцінний. Дорогоцінні ці люди, які залишились зараз в лавах ЗСУ боронити нашу державу.
Вікторія Єрмолаєва: Ви пам’ятаєте свій перший бій, розкажіть про нього?
Сергій Голяка: Наприкінці листопада ми заїхали в селище Піски, це околиці Донецька. Вже тоді вони знаходилось під постійними обстрілами противника. Там вперше ми відчули, що таке робота ворожої артилерії по нам. На жаль, там наш батальйон зазнав перших втрат. Перший загиблий був мій товариш, ми з ним товаришували з дитинства. Дмитро Ільницький, командир першого взводу першої роти. Він загинув під час мінометного обстрілу в свій день народження, йому виповнилося 24 роки. Такий збіг обставин.
Робота артилерії була настільки інтенсивною з обох сторін, що вночі було світло як вдень
Бої під ДАПом тривали безперервно. По декілька годин на день, або цілий день. Солдати перебували в такому постійному напруженні. Щоб забезпечити їх нормальний психологічний стан – планувалося, що ротація буде проводитись по 7 днів. Але є непоодинокі приклади, коли підрозділи знаходились і довше.
Вікторія Єрмолаєва: Скільки ви днів перебували в ДАП?
Сергій Голяка: Ми провели ротацію з 30 листопада по 15 грудня. Хлопці, які наступні міняли, залишалися і більше. Це обумовлено тим, що потрібно було навчити наступних хлопців, які прибували туди, зорієнтувати на території по всім позиціях. Якщо дивилися фільм «Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва, дуже влучно він там описав ці події – одна ротація заміняється іншою, і продовжують цю боротьбу постійно хлопці.
Вони почали вдаватись до методів боротьби, яких ніхто не чекав у 21 ст.: використовувати гази
По прибуттю в ДАП ми мали зайняти позиції в старому терміналі, але якраз напередодні тривав тривалий бій протягом доби, хлопці мусили залишити приміщення старого терміналу. Вже по прибутті в новий термінал ми отримали завдання повернути назад наші позиції. Це такий перший був досвід. Що цікаве там запам’яталося – противник був досить близько до нас, на відстані до 10 метрів. Ми чітко чули розмови наших опонентів. Вони розмовляли не мовами слов’янських країн, це однозначно була не українська, не російська мова.
Дуже запам’яталося 6 грудня – день, коли нас сепаратисти хотіли привітати з днем Збройних сил. Тоді бої тривали зі світанку до пізнього вечора безперервно. Тоді на оборону аеропорту дивилася вся країна, і ми не мали іншого права на зміну позицій чи відступ. Протримали ворогів на нормальній дистанції, завдали їм суттєвих втрат.
Після 15 січня бойовики почали активний штурм ДАП. Наш батальйон був піднятий по тривозі. Ми прибули в Водяне, щоб надати максимально можливу підтримку хлопцям, які знаходилися в середині. Тоді почалися дуже гарячі дні. Робота артилерії була настільки інтенсивною з обох сторін, що вночі було світло як вдень. Вороги, використовуючи важке озброєння, намагалися всілякими методами вибити захисників з території терміналу. Вони почали вдаватись до тих методів боротьби, яких ніхто не чекав у 21 сторіччі, використовувати гази та травити наших захисників їдучим димом. Такої підлості ніхто не очікував. Хлопці тоді використовували всі можливі підручні засоби, аби захиститись від цих газів.
Саме тоді ми приймали спроби відволікти підрозділи супротивника, щоб нашим хлопцям трошки легше стало боронити цей маленький клаптик української землі. 17 січня дві наші машини заїхали на підкріплення, і 19 ще одна машина, моя. Тринадцятитонна машина дивом підлітала від обстрілів супротивника, дякувати небесним захисникам, ми змогли дістатися туди.
Там непоодинокі випадки були, коли сепаратисти вже контролювали верхній поверх, командири підрозділів викликали вогонь на себе. Таким чином, наша артилерія гатила по самому приміщенню терміналу, щоб просто знищити якомога більше ворогів.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі