Громадське радіо
Лариса Денисенко: Цей роман мовно дуже вишуканий та надзвичайно музичний. Він дещо егоїстичний через те, що героїцентричний, адже мандрівки, кохання, стосунки проходять через головного героя. Як би ти розкрила ці епітети?
Ірина Славінська: Тут потрібно сказати два слова, що роман «Компас» — це роман, який отримав у Франції Ґонкурівську премію 2015-го року, яка є найпрестижнішою нагородою у Франції.
Матіас Енар — молодий і водночас відомий автор, в нього за плечима декілька романів, за французькими мірками це автор, який наближається до зеніту своєї кар’єри. Він — такий яскравий приклад письменника-інтелектуала, і він фахівець із східних культур. Тому не дивно, що роман «Компас» обертається навколо цієї східної тематики.
Всю цю східну тему нам подано крізь очі центрального персонажу, якого звати Франс Ріттер, і який живе у Відні. Він такий австро-француз, фаховий музикознавець, який спеціалізується на музиці, але не східній зі Сходу, а на західній, яка має східний відтінок. Всі ці «Турецькі марші» Моцарта та інші ідеї про те, як могла б звучати східна музика на Заході, — це фактично його хліб. Це одна сторона — музика, як лінза, яка дозволяє в цей світ зануритися.
Інша сторона — це надзвичайна неяскрава сюжетна лінія, яку потрібно впізнати, і можливо, це про вишуканість. «Ріттер» в перекладі на українську мову означає «лицар». І тому Франс має лицарський відтінок. І з самих перших сторінок роману з’являється сюжетна лінія про Трістана та Ізольду. Вся ця метафорика, про любовний напій, любовний трунок, нездійснене кохання — все це присутнє.
Роман «Компас» — надзвичайно іронічний роман, його дуже смішно читати, в ньому є і серйозні, і інтелектуальні епізоди, але він весь насичений авторською іронією, і герої багато жартують. Це не завжди буде сміх, коли ти просто смієшся вголос на повні груди, але так чи інакше ти посміхаєшся, коли читаєш.
Лариса Денисенко: Герой і героїня міркують, що Європа — теж є Схід певною мірою, адже в Європі є багато країн, які, навіть, самими європейцями ідентифікуються як східні.
Ірина Славінська: Тут можна далеко не ходити — це Україна з незрозумілою слов’янською містичною душею, Польща туди ж потрапляє. Але також достатньо східними через лінзи, які пропонує Матіас Енар своїм читачам, виглядають Іспанія і все що про фламенко, про ромську культуру, про сефардів іспанського походження — євреїв, які, вигнані королевою Ізабеллою, мандрують на Схід і оселяються там. Так само дуже східно виглядають Португалія як країна, що була імперією, що мала свої заморські володіння, власне, весь колоніальний пафос полягав у відчутті саудади, у тому, щоби мати те, чого мати не можна. Коли ти сидиш і тужиш, і не ясно, за чим, але ти сидиш і тужиш, можливо, на березі далекої східної затоки, думаючи про далеку рідну батьківщину на португальських берегах.
Загалом виявляється, що цілий глобус, ціла планета Земля доволі східна. Куди не подивись, у кожної країни, яка виявляє себе як західна, є в уяві свій схід, оті сусіди, про яких ти думаєш як про нецивілізованих, про таких дуже східних і неясних.
Лариса Денисенко: Головний герой дуже мінливий, що спонукає його гортати сторінки життя, зокрема, сторінки з героїнею — Сарою. Як ти вважаєш, Сара десь паралельно гортає сторінки його життя?
Ірина Славінська: До речі, не факт, але сторінки свого життя вона точно гортає, тому що в сюжетній лінії Сари є велике горе, і це горе — це потужний і голосний акорд в зеніті цього роману, тому Сара точно гортає сторінки альбому. Можливо, зі своїми мертвими, можливо, зі своїми живими.
Детальніше слухайте у доданому звуовому файлі.