В студії працюють журналисти «Громадського Радио» Михайло Кукін та Олена Терещенко.
Олена Терещенко: У цьому сезоні у вас прем’єрні спектаклі?
Богдан Струтинський: У нас багато прем’єр у цьому сезоні. Зараз велика прем’єра буде в листопаді. Це «Графиня Маріца» композитора Імре Кальмана, яку самі угорці називають найбільш угорською оперетою. Ми їздили влітку до Будапешту із 8 по 9 червня, де отримали від дочки Імре Кальмана, Івони Кальман, право на постановки. Ми також очікуємо її на прем’єрі.
Олена Терещенко: Проте це не єдиний спільний проект із Будапештським театром оперети?
Богдан Струтинський: Це четвертий спільний проект і вже так звана ко-продукція. Нам допомагає у цьому посольство Угорщини. Проте, все фінансування іде за рахунок Національної оперети України.
Михайло Кукін: Але навіть в деяких виставах головну роль буде виконувати будапештська акторка?
Богдан Струтинський: У них оперета – це національний вид спорту. Вони дуже її відчувають. Мені хочеться, щоб люди відчули цю колористику. Бо ніхто так не зіграє українську пісню як українка. Це народний колорит.
Михайло Кукін: Розкажіть ще про інші прем’єри цього сезону
Богдан Струтинський: Наприкінці грудня у нас великий проект – дитячий мюзикл «Буратіно», на який нам Рибніков також дав права. Тут відома класична музика, яка є у кіно. Вона є дуже класною, вона запам’ятовується і дуже подобається дітям.
Далі у нас в лютому місяці великий проект з французами. Це буде такий хіп-хоп. Прем’єра запланована на 8-9 лютого. Кращі хіп-хопери, кращі брейкдансери України будуть брати участь у цьому проекті. Звісно, у стінах Національної оперети.
Потім у 26-х числах ми маємо прем’єру комічної опери «Дзвіночок» Гайотано Доніцетті у Театрі у Фойє.
Ну і велика експериментальна річ. 8 квітня ми будемо мати прем’єру Джоаккіно Россіні «Севільський Цирюльник». Хочемо спробувати поставити оперу за іншими законами, більш ігровими.
Михайло Кукін: Тобто, оперу наблизити до оперети?
Богдан Струтинський: Нічого подібного. У нас дуже багато людей путаються у жанрах. Вони все-таки хочуть привити оцей момент штучності, бо дуже багато в опереті цього було. Не треба нікого і ні до того наближати. Це два повноцінні жанри. Треба просто відчути там і там серйозність.
Олена Терещенко: Нещодавно ви презентували свою книгу. Розкажіть про неї трошки.
Богдан Струтинський: У нас вийшла книга із Яною Іваницькою «Режисер без вихідних». Це перший том, який говорить про перші кроки, про становлення, які були на початку в опереті. Другий том буде присвячено повністю сучасному життю театру, його репетиційним процесам та тренінгам. І третій я хочу зробити як окрему книгу про менеджмент у питаннях культури. Тому що дуже багато людей просять, щоб я проводив майстер-класи. Я просто ділюся цими речами, а є людина, яка записує і викладає цей сумбур думок у якусь лінію логіки.
Михайло Кукін: Останнім часом є такий тренд, коли художній керівник одночасно і господарник, тобто, директор театру. Як можна встигати і те, і інше?
Богдан Струтинський: Якщо ми подивимось на американську систему, наприклад, на Стівена Спілберга, то він і продюсер, і режисер. Але якщо ми подивимось на цю, так би мовити, зразкову, показову режисуру, педагогіку, то візьмемо Немировича-Данченко. Він визначає функцію режисера як організатора репетиційного і постановочного процесу, режисера-педагога, тобто того, що працює із артистами; і як режисера-інтерпретатора, тобто того, який фантазує і придумує. Це такий триголовий змій. І якщо в режисера немає цієї ниточки, то він може іти з професії.
Михайло Кукін: Все більше театрів, у тому числі академічних, культивують жанр капусників, чи то збірних концертів. Ви також у цьому тренді?
Богдан Струтинський: Я не знаю, хто в якому тренді. Ми були чи не перші, хто заснував такі тематичні вечори. І вони вже стали у нас просто брендовими. У нас є концерти, які ми граємо уже кожний рік. Звичайно, маємо уже одну назву і її не міняємо. Наприклад, «Штраус в опереті». Це концерти, які ми граємо перед Новим роком. Їхня родзинка у тому, що ми граємо музику родини Штраусів.
Ще є класна новинка: ми працюємо із Австрійським культурним центром в Україні та Австрійською музичною бібліотекою у Відні, які нам дають нотний матеріал тих пісень, тих речей, які ніколи ще в Україні не виконувались.