Ксенофобію не виміряєш цифрами. Про що говорить осквернення синагоги в Умані?

23 акти антисемітизму за рік — це багато чи мало? Обговорюємо зі співкоординаторкою групи моніторингу прав національних меншин при Конгресі національних громад України

Ведучi

Сергій Стуканов,

Андрій Куликов

Гостi

Тетяна Безрук

Ксенофобію не виміряєш цифрами. Про що говорить осквернення синагоги в Умані?
https://static.hromadske.radio/2016/12/hr_rh_2016-12-24_bezruk.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/12/hr_rh_2016-12-24_bezruk.mp3
Ксенофобію не виміряєш цифрами. Про що говорить осквернення синагоги в Умані?
0:00
/
0:00

Сергій Стуканов: Три дні тому в Умані осквернили синагогу біля могили Цадика Рабі Нахмана. Вже є різні думки з цього приводу — провокація на тлі зближення України з Ізраїлем або ж частка населення України підтримує ідеї антисемітизму. Як би ви охарактеризували цей епізод?

Тетяна Безрук: На жаль, цей епізод в Умані не поодинокий випадок в Україні. Те, що тут було зафіксовано — це не просто побутовий вияв антисемітизму, це крайньоправий, вандалістський, антисемітський акт. Сама синагога була залита фарбою, яка нагадувала кров, там були розкидані шматки свинини, була голова свині, а на ній свастика. Деякі політтехнологи вже прокоментували, що це можуть бути сліди ФСБ, Росії. Це може бути і так. Але проблема в тому, що єврейське питання в Україні має довгу історію, що держава має запобігати таким випадкам, щоб їх не було.

У 2016 році зафіксовано 19 випадків антисемітизму. У минулому — 22, у 2014 — 23. Взагалі, у 2014 році цифра антисемітського вандалізму в Україні була найбільшою за десять років. Держава і суспільство, в цілому, мають робити якісь висновки, бо якщо кількість злочинів збільшується, то питання не лише в тому, щоб виправдовувати все діями Росії. Ми маємо звертати увагу на роботу поліції, органів прокуратури, звертати увагу на крайноправих, які на вулицях, на праві партії, які зростають в державі.

Сергій Стуканов: Ви згадали 2014, коли був пік у антисемітських проявах — це пов’язано з початком війни, анексіє Криму?

Тетяна Безрук: Відповідаючи на це питання, я б хотіла сказати, що у нас в суспільстві сформувалося дві частини дискусії: одна говорить, що 23 випадки — це небагато, у країнах західної Європи їх по 300, 4 000 випадків (про це пізніше додам). А інша частина суспільства говорить, та подивіться, це ж був вандалістський акт, у синагозі в Умані, і значить ми повинні говорити, що тут лише одні нацисти. Ми маємо розбирати це питання по маленьких деталях.

Ми фіксували випадки побутового антисемітизму — людина не розуміє, чому є єврейське свято, що не можна пропонувати ортодоксальному єврею свинину. А з іншої сторони, коли нападали на школярів, які виходили з єврейської школи, люди, які були за ознаками приналежні до крайніх правих організацій.

Сергій Стуканов: Етнічні євреї системно стикаються з побутовим антисемітизмом чи вряди-годи?

Тетяна Безрук: Як дослідниця я не можу коментувати, що одні стикаються так, інші так. В Україні наявне питання, коли представники єврейської громади стикаються з антисемітизмом. Так само як інші національні меншості із ксенофобією. На мій погляд, в Україні питання ксенофобії не на тому рівні, коли ми маємо говорити, що все погано. Але з іншого боку, немає градації, яка б говорила, що така якась кількість актів антисемітизму чи ксенофобії є прийнятною або неприйнятною.

Є певна методологія ОБСЄ, за якою фіксуються такі випадки, кожен має пройти 8 пунктів розгляду: коли, де, чи є свідки, як виглядала жертва, як виглядав нападник. Тому я не можу розкидуватись фразами, що в Україні все добре чи погано з антисемітизмом.

Андрій Куликов: А чому в європейських країнах нараховують набагато більше випадків ксенофобії?

Тетяна Безрук: Всі користуються однією методологією ОБСЄ. Але ми не можемо порівнювати кількість випадків в Україні і Європі, бо у нас фіксацією займається лише три організації, а це дуже мало. Ми не можемо зафіксувати кожне графіті зі свастикою, наприклад, — хто це намалював, коли, які мотиви. У країнах західної Європи це робиться, кожне фіксується окремо.