«Громадське радіо»
Говоримо про людину, фразу та подію тижня, що минає.
Наталія Соколенко: Фраза недели была сказана одним из участников Контактной группы в Минске Юрием Тандитом. Речь о том, что, возможно, с 1 сентября будет полное прекращение огня. Ведь дети есть по обе стороны линии конфликта. Что вы думаете по этому поводу?
Валентин Торба: Я згадую події дворічної давнини. Це був період так званого перемир’я, яке наче б тривало. І було відчуття, що зараз буде певна пауза. Вона дійсно була. Але ви розумієте, що пауза — це лише елемент, а не тенденція. 5 вересня 2014 року під Щастям були знищені українські військові.
Це умовність, звичайно. Україна взагалі не збиралась воювати. Тому наша позиція зрозуміла із самого початку. Можливо, ми і нація така миролюбна. Інколи занадто. Може, нам треба бути більше націоналістами. Нам говорять, що в нас тут націоналісти. В тому то і наша проблема, що у нас націоналістів дуже мало.
Українська позиція миролюбна. Ми хочемо всіляко берегти кожне своє життя. Але об’єктивна реальність говорить, що нам треба готуватись до війни.
Наталія Соколенко: Подія тижня за нашою редакційною думкою це те, що протягом цього тижня понад 500 разів бойовики обстрілювали українські позиції. У нас є запис розмови з Василем Гудзем, заступником по технічній частині 16 окремої механізованої бригади, який зараз на передовій про те, як він «святкував» День Незалежності.
Тетяна Трощинська: Я б вас попросила, поєднати це з тим, що відбувалося 24 серпня на Майдані незалежності.
Валентин Торба: По-перше, парад не може викликати однозначних вражень, бо триває війна. Цей парад не можна порівнювати з парадом військової техніки у 1941. Тоді це був елемент, військові частини пройшлись по площі, а потім свіжими силами вступили в бій, це мало і відповідний психологічний ефект, і практичний.
Хлопці, які бачать, які проблеми з технікою, що на параді блищать чоботи, емоційно це викликає різні реакції. Але певною мірою паради необхідні. Необхідний інформаційний і емоційний вплив. Техніка, яка була на параді, це лише частина того, що ми маємо. Я б підходив до цього виважено.
Інша справа, у журналістів, громадських діячів, громадян завжди виникають відповідні питання, коли вони бачать якусь картинку. Це торкаєтеся і політичних заяв, політики загалом. Ми бачимо картинку, нам показують, як заарештовують тих чи інших міністрів, а потім відпускають, сепаратистів, а потім відпускають і знову заарештовують. Це стимулює конфлікти у самому суспільстві, коли люди сперечаються з приводу того, з чого не варто було б.
Наталія Соколенко: Що відомо про реакцію міжнародної спільноти на зростання обстрілів?
Валентин Торба: Зростання відбувається не перший день. Ми бачимо, скільки місяців це триває. Для мене заяви міжнародних експертів, політиків діляться на дві речі. На їхні формальні заяви та деякі дії, які вони роблять. Для мене найяскравішим поясненням цього був візит Штайнмайєра в Росію з читанням лекції. Ось і все.
Я не дивуюсь деяким речам. Що ми хочемо, якщо у нас колишні президенти їздять в Єкатеринбург і беруть участь у певних заходах. Можливо, у нас кістяк зламаний, ми маємо чітко демонструвати свою позицію.
Ми знаходимось у страшному становищі, коли ми тонемо. І ми маємо кричати, бо за нас ніхто не буде робити це. Ми маємо декларувати чітку позицію щодо агресії, війни. А то виходить так, що декларативно Петро Олексійович заявляє одні речі, що є агресор, війна, критикує багатовекторність (зрозуміло, що багатовекторності дотримувався Леонід Данилович), і абсолютно спокійно один з одним вони себе почувають, чоломкаються.
Нещодавно я переглядав відео виступів Петра Олексійовича. У тому числі, після відвідання Луганська у квітні 2014 року. Він сказав цікаву фразу, що з терористами не може бути перемовин, вони розуміють лише мову сили. Через півтора місяця він зробив 10 днів перемир’я. І у мене відеокадр: російська техніка їде по Луганську і ручками маше.
Є політика, є війна, а є ринок. Тут треба обирати.
Наталія Соколенко: Ви говорите про те, що бізнес, який є у Петра Порошенка заважає йому ухвалювати правильні політичні рішення?
Валентин Торба: Це хвороба нашого політикуму, олігархату, який впливає на прийняття рішень. Це комплекс. Петро Олексійович лише один з представників цього явища. Я б хотів, щоб він зробив певні висновки, це конче необхідно для суспільства і для нього особисто.
Я б звернув увагу на інформацію, що Ложкін вирішив піти з посади. Я нічого не хочу сказати конкретного, але я зробив би паралель із ситуацією з Льовочкіним. Який полишив таку посаду якраз тоді, коли все і почало відбуватися у Януковича.
Наталія Соколенко: У нас залишилась номінація: людина тижня. На нашу думку цією людиною стає Ігор Гордійчук, генерал-майор, якому на День Незалежності президент вручив звання і нагороду «Герой України».
Валентин Торба: Приклад Гордійчука і ця ситуація доводить, що за всіма танками, гарматами, кулеметами стоїть людина, людських дух. У День Незалежності було дві події. Після параду була Хода нескорених. Одна жіночка сказала, що ховала сина з-під Іловайська. Вона казала, що єдине, що в нього було непробите, це серце. Моменти людського героїзму — те, на чому тримається Україна.
Я до прізвища Гордійчука додам прізвище ще однієї людини: Ганна Іванівна Груша. Вона 23 серпня в День прапора в Луганську вкотре вийшла з малесенькими прапорцями у центр міста. «Тітоньки» почали її бити, з’явилися поліцаї, забрали її в «кутузку», потім відпустили. Вона старенька, що з неї вже. Але сам факт духу — вона це робить регулярно в окупованому Луганську. В мене питання, скільки таких людей там? Скільки може бути людей, які не можуть себе проявити?!
Україна як батько, як джерело влади і державності. Київ — серце Русі має артикулювати всім громадянам, які знаходяться на окупованій території і поза Україною, що тут їх чекають і ніколи не залишать в біді.
Наталія Соколенко: Чи помітили ви в українських медіа щось, що активно проштовхувалось як значуще, а насправді це піар?
Валентин Торба: Коли нещодавно трапилася пригода з Плотницьким, представники розвідки якимсь чином вийшли і сказали, що у нього поранення, несумісні з життям. Я не розумію, як ми можемо давати такі меседжі. Виходить, або в нас нема розвідки на власній території. Якщо людина щось недочула, для чого тоді проговорювати це. В таких деталях проявляється все.
Це або непрофесіоналізм, або виникають інші питання — зацікавленість. Але ми перебуваємо в інформаційних хмарах, де у нас багато експертів, аналітиків і «нострадамусів». Найстрашніше, коли ці «нострадамуси» перетворюються в офіційних речників.
Тетяна Трощинська: Кримська журналістка Валентина Самар написала статтю «Любов і шакали», на яку її надихнули слова президента в промові на День незалежності, пов’язані з посланням до українців, які живуть на окупованих територіях. На її думку, від цих слів ні холодно ні жарко, стосовно повернення Криму жодного механізму який міг би свідчити про створення переговорного майданчику не створено. Що ви скажете про це?
Валентин Торба: Йдеться не лише про Крим, а і про Донбас. У нас є люди, які представляють окуповані землі, люди активні. Відчуття таке, що вони весь час займаються тим, що борються з владою. Не тому що їм так хочеться, а тому, що це якась стіна.
Нещодавно я прочитав коментар у Facebook коментар, що там 70% вати і таке інше, тому і не звільняли, бо Путін пішов би масовим наступом і т.д. Виникає питання, а для чого тоді держава?
Якщо посилювати магніт державницької самоідентифікації, люди, які навіть мають прорадянські погляди, відчуваючи, що їх не кинуть, інтуїтивно прихилились би.
У нас є представники окупованих територій. Та навіть на вільній території Донбасу існує проблема для нормальної артикуляції проукраїнських поглядів через ЗМІ. Є Міністерство з окупованих територій. Поки я не бачу якогось предметного результату.
Наталія Соколенко: Який у вас склався рейтинг цього тижня?
Валентин Торба: Про людину тижня я вже сказав. Щодо подій тижня я б звернув увагу, що сталося в Миколаєві. Питання не в тому, щоб критикувати поліцію. Завжди будуть «мєнти» і «мусора», питання у пропорцій. І треба щось робити з цим. Я б звернув увагу, шо мешканці села Криве Озеро намагалися чинити самосуд. Це дуже показовий момент. З цим не треба жартувати. На це треба звернути увагу, бо далі буде гірше.