Громадське радіо
Подробиці розкажуть претендент на цю професію Володимир Боєру та журналістка «Юридичної газети» Оксана Купер.
Григорій Пирлік: Хто такі приватні виконавці?
Володимир Боєру: Багато хто знає про Єдину виконавчу службу. Останні 18 років це була державна монополія. В чому полягає відносно нова функція приватного виконавця? До прикладу, якщо у вас виник будь-який спір, і ви вимагаєте відновити ваші порушені права. Що ви робите? Йдете до суду. Але ми знаємо, що інколи суди тривають по декілька років і здобути перемогу буває досить важко на першій інстанції, і люди переходять до апеляції та касації. Коли ви нарешті отримали судове рішення, що одна особа повинна віддати, наприклад, певну грошову суму, це, здавалося б, перемога, але рішення залишається невиконаним, людина просто не віддає гроші. В такому випадку особа раніше зверталася до державних виконавців. Інших легальних шляхів не має.
Державна виконавча служба – це орган, який має певні повноваження, які надають можливість виконати судове рішення в примусовому порядку. Але яка склалася ситуація, особливо, останні кілька років? Як і в будь-якому державному органі, тут існувала певна проблема недофінансування, браку кадрів, мотивації виконавців. Плюс, якщо підприємство є монополістом на ринку, це жодним чином не додає йому бажання і стимулу вдосконалюватися. А тут ще й монополія владних повноважень, і це питання дискусійне, адже багато хто висловлюється проти приватизації владних повноважень, бо це функція держави, яку держава передає приватній особі. Наскільки це правильно? Давайте згадаємо, що понад 20 років тому передали функції державних нотаріусів приватним. І зараз переважно всі йдуть до приватних нотаріусів, тому що нотаріуси за ці 20 років заслужили довіру від громадян.
Тому я вважаю, що саме в цьому напрямку мають рухатися приватні виконавці. І якщо пояснювати, хто такі приватні виконавці, правильніше буде порівнювати їх з приватними нотаріусами. Це так само певне коло владних повноважень, які держава зуміла передати в приватні руки, тобто певні державні функції частково передаються фахівцям – так званим приватним виконавцям.
Григорій Пирлік: Яким чином розрізнити колектора і приватного виконавця?
Володимир Боєру: Хто такі колектори? З англійської колектор – це стягувач, особа, на чию користь має відбутися стягнення грошових коштів. Як фактично це виглядає? Наприклад, мені винні гроші, і я звертаюся до свого міцного колеги і прошу його сходити до мого боржника, забрати в нього 100 грн, а за це йому даю 20 грн за послугу. І йому байдуже на права божника, йому не потрібне жодне судове рішення, я просто його попросив і він пішов. Глобально це виглядає інакше: банк офіційно укладає договір з якоюсь певною колекторською компанією, яка надає послуги по роботі з клієнтами. По-друге, може бути укладений договір між банком і факторинговою компанією. Наприклад, я кажу тому ж товаришу, що мені винні 100 грн., даю йому 50 грн., і за ці 50 грн. продаю моє право вимагати від боржника мої 100 грн. І якщо мій колега забере в боржника принаймні 50 грн., то він вийде в нуль, якщо 60, то заробить десятку, а якщо всю сотню вдасться забрати, то взагалі заробить добре. Факторингові компанії викуповують у банків зазвичай проблемні заборгованості, наприклад, по 15-20%, тобто з ними боржник може домовитися за буквально 25-30-50%, і вони вже будуть фінансово задоволені. В такому випадку стягувачем був банк, а стає факторингова компанія. Називати їх колекторами не дуже правильно, але так кажуть, бо методи в них жорсткі. Банк зазвичай не хоче псувати собі репутацію.
Григорій Пирлік: Стосовно приватних виконавців, то тут йдеться про виконання судового рішення?
Володимир Боєру: Державні або приватні виконавці виконують винятково судове рішення. Тобто те, що одна людина іншій має віддати гроші, встановлено судом. Виконавець має певний спектр повноважень, які обов’язково має використовувати в рамках чинного законодавства. Якщо дивитися на це питання схематично, то є одна сторона – боржник, і є друга сторона – стягувач. А виконавець стоїть між ними, це певний арбітр. Його завданням є не задовольнити примхи свого товариша, а виконати судове рішення. Ясно, що його завдання збігається із зацікавленістю стягувача, але все ж таки завдання в нього виконати судове рішення. І він не тільки дотримується прав стягувача, а й прав боржника, що не подобається як стягувачу, так і боржнику. Адже божник не хоче взагалі віддавати нічого, а стягувач хоче швидше.
Я маю припущення (а насправді переконаний), що є ряд питань, в яких правильна відповідь позначена, як неправильна
Григорій Пирлік: Якими методами можна домогтися стягнення?
Володимир Боєру: Варіантів примусового виконання чимало. Найпопулярніше – звернення стягнення на доходи боржника, на майно. Також є певні заохочувальні заходи, які безпосередньо не впливають на виконання рішення, але сприяють йому. Наприклад, обмеження у праві виїзду за кордон.
Григорій Пирлік: Оксано, до вас питання щодо відбору виконавців. Ви написали про це статтю, яка називається «6:10 в бік Мінюсту». Чому так?
Оксана Купер: Таких відборів в цьому році відбувалося вже декілька, і моя стаття стосується тих іспитів, які відбувалися восени. Це передувало тому, що всередині вересня були змінені правила порядку проходження такого іспиту для приватних виконавців. І вже на першому іспиті були зафіксовані окремі речі, які не зовсім відповідають тим нюансам, які були раніше. Йдеться про те, що були певні технічні моменти, і вся група не змогла скласти іспит. Пізніше були скарги до Міністерства Юстиції, що це був технічний момент і щоб їм дозволили перездати. Їм це не було дозволено, Міністерство юстиції сказало, що це вони просто погано готувалися. Таких іспитів було декілька. Цифри в назві статті «6:10» означають, що у вересні таких іспитів було 6, і тільки 10 людей протягом цих шести іспитів змогли його скласти. Всі решта зможуть приходити через 6 місяців на перескладання.
Іспит 25 вересня показовий тим, що його не зміг ніхто скласти, його назвали «чорним» у юридичній спільноті, тому що йдеться про якісь технічні несправності, за словами кандидатів. А Мінюст каже, що жодних збоїв не було. Ці кандидати просять перездати іспит, щоб зафіксувати той технічний збій, який, за їх словами, має місце. І вони впевнені в своїй правоті настільки, що подають позови до суду.
Григорій Пирлік: Директор департаменту виконавчої служби Юрій Мойсеєв надіслав нам письмову відповідь, і щодо 25 вересня він пише: «Під час проведення кваліфікаційного іспиту, цілісність та схоронність інформації, яка міститься на сервері автоматизованої системи анонімного тестування, не порушувалась, жодних збоїв та втручань не зареєстровано…».
Я так розумію, пане Володимире, що вас теж не влаштовує сама процедура іспитів, і у вас було зауваження щодо практичного завдання?
Володимир Боєру: Іспити складаються з трьох етапів. Перший етап – це 100 теоретичних питань. Другий – 25 практичних питань, і третій – скласти процесуальний документ. Питання полягає в тому, що з 19-ти осіб, які 25-го вересня прибули на іспит, навіть перший етап не подолав жоден. Такого ще не було. Хоча питання були досить прості, ми їх вивчили, знали, розуміли. Проте сталося так, що система кожному показала якийсь занадто низький бал. Міністерство юстиції каже, що збою не було. І я вірю в це – дійсно збою не було. Річ у тому, що я маю припущення (а насправді переконаний), що є ряд питань, в яких правильна відповідь позначена, як неправильна. Всім нам потрапили саме ці питання, і у всіх були одні і ті самі питання. Це стосується і всіх подальших груп так само, які здавали за тиждень, за два, за три.
Григорій Пирлік: Чому так стається і чи є в цьому певні корупційні фактори?
Володимир Боєру: Корупційні фактори є однозначно. Але поки ніхто за руку не пійманий, наполягати на тому не можу, але всі ж ми розуміємо – називалися певні суми.
Григорій Пирлік: Яким чином?
Володимир Боєру: Неофіційно, поміж розмов.
Григорій Пирлік: Вам також називалися?
Володимир Боєру: Так, але не тими, кому їх потрібно сплачувати.
Григорій Пирлік: Тобто були певні посередники між Міністерством юстиції і вами, які говорили про те, що потрібно сплачувати.
Володимир Боєру: Так.
Григорій Пирлік: Про які суми йшлося?
Володимир Боєру: 40 тисяч доларів.
Григорій Пирлік: Посередники – приватні особи?
Володимир Боєру: Це не стільки посередники, тобто це не ті люди, які передадуть, бо інакше я б так само заявив би до правоохоронних органів.
Григорій Пирлік: Директор департаменту виконавчої служби Юрій Мойсеєв каже: «Чутки про сплату будь-яких коштів на успішне складання кваліфікаційного іспиту не відповідають дійсності. Якщо є факти, а не чутки, просимо звертатися до органів прокуратури та НАБУ».
Про скільки позовів до Мінюсту через цей відбір відомо?
Оксана Купер: Про, як мінімум, десяток.
Повну версію розмову можна прослухати в доданому звуковому файлі.