«Громадське радіо»
Про творчі плани і останні концерти на Донбасі говоримо з переможцем «Голосу країни» і музикантом Іваном Ганзерою.
Олена Бадюк: Ви досить часто відвідували зону АТО, а також регіони Луганської і Донецької областей. Чи змінюється життя у цих регіонах? В яких містах ви встигли побувати?
Іван Ганзера: Цього року було надзвичайно багато поїздок. Навіть не буду перераховувати, де був. Якщо люди почують цю програму, вони згадають. Зміни безперечно є. Останнім часом ми проводили концерти для мирних мешканців. Особисто я відчув набагато менше негативу стосовно української мови і української пісні. Не знаю, що цьому посприяло. Можливо, вони якимось чином спілкуються з тими, хто залишився на окупованих територіях, і розуміють, що як би добре чи погано в Україні не було, тут все одно краще, ніж там. Можливо, цьому сприяли якісь інші чинники, але зрушення однозначно є.
Крім того, сама армія змінюється. Останні концерти ми давали для контрактників. Це зовсім інші люди. Коли ти виступаєш для мобілізованих чи добровольців, з’являється таке відчуття наче ти даруєш їм частинку дому. Таке враження, що вони живуть останнім днем, чекаючи, коли він настане і вони зможуть повернутися до своїх сімей. Зараз, мені так здалося, в армії дуже багато спокійних і виважених людей. Я відчув, що в нас з’явилися справжні військові, які будуть якісно виконувати свій обов’язок.
Сергій Стуканов: Який у вас репертуар для військовослужбовців? Чи відрізняється він від того репертуару, з яким ви виступаєте для мирних мешканців?
Іван Ганзера: Після Революції гідності я повністю змінив свою програму. Тепер більшість пісень на моїх концертах звучать українською мовою. Це якесь внутрішнє, суб’єктивне відчуття — мені хочеться співати українською і не хочеться співати російською. Для військових програма мало відрізняється — все по-чесному. Незважаючи на морози, ми обов’язково приїдемо до хлопців ще і будемо співати.
Олена Бадюк: Ви багато спілкуєтесь зі слухачами і глядачами. Про що розпитуєте? Які думки лунають?
Іван Ганзера: В мене дуже багато соціально-побутових пісень. Я роблю доступну людям музику — про них і для них. Раніше на концерті я міг собі дозволити якийсь жарт про депутата чи президента. Це нормально сприймалося. Тепер у відповідь можна почути навіть нецензурну лексику. В суспільстві дуже високий рівень напруження.
Олена Бадюк: Але ж ви жартуєте і навпаки намагаєтеся розрядити атмосферу.
Іван Ганзера: Це наша робота. Головне, щоб на ті 2 години, які людина проводить на моєму концерті, вона змогла відключитися від своїх проблем і трохи розслабитись.
Сергій Стуканов: Хто до вас найчастіше приходить серед цивільних?
Іван Ганзера: Зазвичай приходять сім’ями. Діти до 10 років на мої концерти ходять безкоштовно. Це моя принципова позиція. Я розумію, як складно людям купити квиток. Для мене головне — зробити так, щоб люди прийшли і послухали.
Деякі артисти категорично туди не їдуть, адже розуміють, що люди будуть не в змозі купити квиток на їхній концерт, а працювати за нижчими цінами вони не хочуть. Натомість туди їдуть люди, які просто люблять знаходитись на сцені і дарувати слухачам свою творчість. Мені, знаєте, дай мікрофон і людей, і я можу безкоштовно до ранку співати. Я просто це безмежно люблю. Ніякої фонограми я категорично не приймаю, адже я сам тоді не отримую від того задоволення. Головне, щоб був енергетичний обмін між мною і глядачем.
Олена Бадюк: Власне, досвід безкоштовних волонтерських концертів ви маєте.
Іван Ганзера: На тих благодійних концертах, в яких я брав участь, ми зібрали понад 2 млн. гривень для багатьох військових госпіталів. Дуже тішить, що своєю творчість я можу допомогти. З іншого боку, коли читаєш декларації посадовців, здається, що ми не в тих просили.
Сергій Стуканов: Ви багато виступаєте і подорожуєте Україною. Якою мірою відрізняються містечка на західній Україні і на східній Україні? Перше, що спадає на думку — те, що на західній Україні люди частіше відвідують церкву. Східна ж Україна тривалий час підпадала під вплив атеїзму.
Іван Ганзера: Для мене головною відмінністю є просте українське село. На сході воно значно бідніше, ніж на заході. Я сам родом з села на Харківщині. Тема церкви для мене також не є чужою. В нашому селі була гарна маленька церква, потім приїхали і розвалили. Можновладці сказали, що це нам не треба. Ще одна відмінність полягає в тому, що на заході майже в кожній сім’ї хтось їздить на заробітки.
Олена Бадюк: Нещодавно співачка і волонтерка Анжеліка Рудницька в нашій студії сказала, що східний регіон є чи не найбільш патріотичним. Ви погоджуєтесь з цим?
Іван Ганзера: Ні. На сході багато людей живуть за течією — дивляться телевізор і хочуть, щоб було принаймні не гірше. На заході люди завжди прагнуть розвитку. Вони звикли викручуватись своїми силами, створювати бізнес між собою і заробляти гроші. Мені здається, що якби держави не стало, західна Україна того і не відчула б. Так само я дуже люблю Житомирщину і Винничину. Мені здається, саме тут встановлюється баланс між сходом і заходом. Вони засвоїли краще і від тих, і від тих.
Олена Бадюк: Минулого разу в студії «Громадського радіо» ви сказали, що не проти були б поїхати на гастролі до Росії, а потім віддати зароблене біцям. Чи змінилася ваша думка?
Іван Ганзера: Якби була можливість, я б поїхав, заробив і віддав хлопцям. Було кілька провокаційних пропозицій, наприклад, запрошували на російське телебачення. Відверто кажучи, боюсь. Туди можна поїхати і не повернутися.
Олена Бадюк: Хто саме запрошував?
Іван Ганзера: Пропонували за гроші відвідати політичне ток-шоу на російському «НТВ». Було бажання поїхати туди і сказати відверто, що я про них думаю, але видається, що з цього б нічого не вийшло.
Сергій Стуканов: Чи не планували ви співпрацю з місцевими музикантами на сході?
Іван Ганзера: Зі мною їздять і дають концерти люди з волонтерської бригади «Help Army». Це мотори наших місій. Якби не вони, і тих місій би не було.
Я б хотів, щоб сьогодні прозвучала композиція «Моя любов», яку 2 місяці назад ми записали з Борисом Севастьяновим.
Олена Бадюк: Де ви будете давати концерти найближчим часом? Що б ви хотіли сказати своїм і нашим слухачам?
Іван Ганзера: Можна зайти на мій сайт чи додатися в друзі. Будемо спілкуватися, дискутувати і знаходити спільні знаменники. Я розумію, що зараз в цій країні усім живеться непросто. Є чудова приказка — коли Бог людині щось дає, він обов’язково має забрати десь в іншому місці для збереження балансу. Так і в нас. Нам дано дуже багато, але ми, мабуть, ще не вміємо цим користуватися. Найцінніше, що є на цій землі — це український народ і так чи інакше в нас все буде добре.