«Громадське радіо»
Ірина Славінська: Куди будемо рухатися і розвиватися?
Євген Глібовицький: «Несторівська група» створила рамку, яка визначає основні сенсовні елементи нашого майбутнього. Ми маємо перейти від цінностей виживання, до цінностей розвитку. Люди зараз виживають на Сході, і не тільки. Людям важно виживати в умовах війни, кризи.
Ми маємо говорити про самовираження. Різниця між ними у тому, що до цінностей самовираження можна прийти лише тоді, коли є безпека.
Нам треба створити таку систему правил, яка дасть нам безпеку. Це не лише армія та поліція. Це школи, медіа. Не повинно бути бар’єрів, які дозволять одним користуватися законами більше, ніж іншим.
Питання не лише в тому, чи є війна. Ізраїль та Південна Корея, знаходячись постійно у стані війни, змогли забезпечити безпеку в середині суспільства. І це дозволяє суспільству розвиватися, самовиражатися. Це не перебиває креативність цих суспільств.
Дмитро Тузов: Ми говоримо про стратегію до 2025 року, але ніхто не буде чекати так довго. Хто розставляє ці бар’єри, щоб було зрозуміло як їх прибирати?
Євген Глібовицький: В першу чергу — це система корупції. Друге — це радянський світ, з якого ми вириваємося.
Ми зараз воюємо з внутрішнім ворогом. Зовнішній ворог є загрозою, але це не 100% наших проблем. Він мобілізує, але й виснажує.
Відчуття тривоги постійно пригнічує.
Олеся Островська: Ми живемо з інститутами, які були вигадані і формалізовані в радянські часи. Тоді суспільство було іншим. Це інститути, які вбирають на себе всі повноваження. Ми маємо справу з радянською спадщиною. В цих умовах ми живемо досі.
Ірина Славінська: Завжди виникають проблеми з ресурсами. Гроші виділяють, але вони йдуть на зарплати, комунальні послуги.
Олеся Островська: Через радянську спадщину Мінкультури має дві функції: головного бухгалтеру на івент-агенції. Це треба змінити.
Перед нами стоїть три пріоритети. Це підвищення спроможності інститутів. Треба об’єднуватися в інститути, і спільнота має отримувати на це ресурс. Друге — це відкритий доступ: це конкурси на посади, на фінансування. Ми повинні позбутися кулуарності. Третій приорітет — це підсилення спроможності людини через культуру.
Ірина Славінська: Якщо говорити про презентовану сьогодні стратегію, які там конкретні речі? Наприклад, пропагування читання.
Олеся Островська: Частина стратегії — це конкретні кроки. Ми прописали місію, візію, приорітети, цілі та завдання. Кроки ми не прописували, але дали кілька прикладів.
Наприклад, культуру треба використовувати як спосіб примирення суспільства. Для цього потрібні програми мобільності, щоб митці могли переміщатися по країні, треба видавати певні матеріали.
Певні гроші культурні установи мають, але вони не спрямовані в один бік. Важливо об’єднати кошти, щоб вони працювали на примирення.
Дмитро Тузов: Наскільки раціонально використовуються бюджети які зараз виділено?
Євген Глібовицький: Якщо накачати систему культури — ми не отримаємо новий продукт. Систему треба перебудувати.
Рамку того, де має бути знайдено рішення, формує не влада, а громадськість. Влада приймає рішення стосовно конкретної точки на карті.
Олеся Островська: Зараз ми всі ресурси вкладаємо не в розвиток, а в стримування.
Це одна з частин стратегії. Треба скласти конкретний перелік того, що треба змінити.
Ми маємо перейти від державних грошей до суспільних. Держава зараз бачить суспільні гроші, як такі, що треба використати на саму ж державу.
Ірина Славінська: Що може зробити людина, яка вже працює в культурі?
Олеся Островська: Я б радила почитати стратегію. Вона є в Інтернеті.
Дмитро Тузов: Які стратегічні напрямки розвитку культури?
Олеся Островська: Ми пропонуємо змінити систему урядування на учасницьку, а не командно-адміністративну. Також ми виступаємо за утвердження інституції орієнтованої на аудиторії, за модернізацію системи освіти, утвердження культури як засобу примирення.