Тетяня Трощинська: Давайте для наших слухачів коротко розповімо, де знаходиться Біловодськ?
Василь Старун: Біловодськ — це північ Слобожанщини, Луганська область.
Тетяна Трощинська: І весь цей час дана територія була контрольована Україною?
Василь Старун: І зараз теж.
Тетяна Трощинська: Деякі ваші вірші були написані до воєнних подій. Вони виявилися дещо пророчими. Ви це відчували інтуїтивно?
Василь Старун: На Донбасі патерналізм дуже розвинений, цей маховик запущений, його було важко не побачити. Це все лежало на поверхні, не треба було здогадуватись інтуїтивно. Громадськість не сформована.
Тетяна Трощинська: Як зараз із луганської Слобожанщини відчувається війна?
Василь Старун: Війна відчувається. Хоч у нас уже місяців три не чути вибухів, проте відчувається у настроях людей. Особливо у тих, які раніше відносилися до України як до мачухи. Таких стало значно менше. А ті, хто звик і в радянські часи красти, вони десь там собі тихо радіють провалам в економіці і корупції. Їм це на руку.
В мене багато на Донбасі родичів. Я вони жили в маленьких хатинках, бараках, так і живуть. Вони не екстраполюють себе українцями. А це, як писав Гуцало, ментальність орди
Ірина Славінська: Як вплинув на життя у Біловодську сам початок війни?
Василь Старун: Люди зі зброєю у нас є. Багато чого відбулося у головах і розумінні людей. Навіть у тих, хто досі нарікає на важке життя. Місцеві громади не хочуть впливати на тих, хто лишився «у кабінетах». Вибори виборцями не проводяться. Там існує подвійна арифметика.
Ірина Славінська: Але у людей зараз існує достатньо важелів, щоб вплинути на ситуацію.
Василь Старун: Патерналізм залишився. Люди ідуть у виборчі комісії, аби отримати якісь гроші, а не для того, аби вибори пройшли чесно. Там і не потрібні члени комісії, достатньо мати одного голову, котрий «знає, що робити».